Історія Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря починається з 11 липня 1108 р. згадкою в літописі про закладення князем Святополком-Михаїлом храму в ім’я св. Архістратига Михаїла. Ця церква була на той час єдиною в Києві, яка мала золоту баню і через це одержала назву “Золотоверхої”.
Михайлівський собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем’янковому розчині технікою “мішаної кладки” з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. Мозаїкою був оздоблений тільки центральний вівтар. На інших стінах, склепіннях та передвівтарних стовпах розмістили фресковий розпис. Частина мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору збереглася.
У ХІІ столітті монастир був місцем поховання князів. Михайлівський Золотоверхий собор вважався однією з найкращих монументальних споруд древнього Києва. Це був хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами. Найбільшою його святинею стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва дружиною князя Святополка, дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина, яка носила в хрещенні ім’я Варвара. В 1240 році його пограбували і частково знищили орди хана Батия. За митрополита Борецького монастир став одним з центрів антиуніатської боротьби.
У XVII столітті монастир став великим землевласником: йому належали частина території Києва, села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка тощо. В кінці ХVIIІ ст. було відкрито скит Михайлівського монастиря, який здобув назву “Феофанія”. До початку ХХ ст. монастирський комплекс, незважаючи на різні негаразди, зокрема пожежі, ставав багатшим і ошатнішим. Повсякчасно тут було повно віруючих, у соборі проходили величні богослужіння. Після Печерської лаври це було друге місце у Києві за чисельністю відвідування паломників. Собор на цей час перетворився на семикупольну споруду, усі бані якого було вкрито червонним золотом. У першій половині XVIII століття на території монастиря відбулося велике будівництво в стилі українського (мазепинського) бароко: в 1713 році збудована трапезна церква, у 1716-20 – кам’яна дзвіниця.