Київський гід Тетяна Адамус — про книги, присвячені Києву, улюблені столичні місця та борделі 19 століття

Спочатку мушу зауважити, що книг про Київ, на жаль, виходить мало. Вони видаються в обмеженій кількості, як правило, дорогі й зазвичай російською мовою.

Якщо ми хочемо дізнатися про щось специфічне, наприклад, історію київського побуту, про те, як жили люди, які були будинки, традиції, то я би радила книги Анатолія Макарова, що видає наразі видавництво «Скай Хорс». Їх варто читати як науково-популярну літературу — це захоплююче та дуже пізнавальне чтиво. Не слід сприймати книги києвознавця як наукові історичні праці, але ви точно отримаєте задоволення від пізнання старого Києва, дуже відмінного від сучасного.

Ще одна чудова книга видавництва «Скай Хорс» — «Незвичайний Київ. 850 місць». Вона теж дуже цікава: можна відкрити будь де, прочитати, а потім піти й погуляти в це місце.

Усі, зазвичай, думають, що це якісь містичні місця. Однак, я дуже люблю золотоворітський квартал. За його затишок, за те, що можна завернути в якусь вуличку й побачити щось незвичайне й цікаве. Там купа старих будинків, які цікаво розглядати й фоткати. Біля Золотих і я сама люблю гуляти, і клієнтам таку екскурсію пропоную.

Якщо ж говорити про містичні місця, то я дуже люблю Замкову гору. Її краєвиди. Її необлаштованість. Хоча там буває дуже багато сміття, і це жахливо. Туди навіть соромно водити іноземців. Проте на горі ще збереглися романтика й містика. Вони там відчуваються. Тому туди і приходить багато молоді. Таке собі місце, де можна влаштувати шабаш.

Усі родини різні. Й у всіх свої запити. До того ж дитяча й доросла авдиторії — це дві дуже-дуже різні авдиторії. Треба йти туди, де цікаво буде дітям, насамперед. І бажано, щоби там було цікаво ще й дорослим.

Що я можу порекомендувати? По-перше, у Києві досить багато парків розваг і мотузяних парків. Якщо батькам цікаві фізичні активності, то можна відвідати скеледром.

Також я могу рекомендувати музеї. Хоч існує така думка, що музеї — це нудно, але є музеї в Києві, які влаштовують різні інтерактиви, зокрема для дітей. Музеї можуть бути цікавими й дорослим, і дітям водночас. Я би порадила Музей темряви «Третя після опівночі», де можна прийти родиною поблукати в темряві. Для сімей там навіть можуть бути знижки. Я би порадила також Музей науки, який нещодавно відкрився. Єдине — там варто реєструватися заздалегідь. Порадила би Музей води, він дуже цікавий для дітей. Музей Ханенків також робить інтерактиви для малюків.

Дітей можуть зацікавити й тимчасові виставки, наприклад, виставка тіл тварин. Тут уже залежить від того, чи готові вони морально на таке дивитися. Що ще? Можу порадити піти в оранжерею ботсаду. Там дуже красиво та квітучо. Дітям, які цікавляться біологією, це буде цікаво. А батьки зможуть поробити інстаграмні фото.

Можна піти в Океанаріум. Хоча існує думка, що це цікаво лишень для дітей. Але я б сказала, що це насамперед цікаво для дорослих. Бо спостерігати за рибками — дуже медитативно. Так само пораджу й Музей медуз.

Періодично в Києві відкривають різні святкові майданчики. Наприклад, на Геловін облаштовували майданчики в торгових центрах і на фуд-маркетах. Нещодавно працювали новорічні містечка.

Якщо говорити про те, куди піти в Києві погуляти протягом усього року, то це Пейзажна алея. Діти дуже її люблять. А для батьків це гарно й інстаграмно.

Ну і, звичайно, пораджу піти на екскурсії. Є серед них такі, які влаштовують суто для дітей, є екскурсії-квести, є якісь незвичайні локації, наприклад, підземка. Я сама роблю екскурсію місцями, де загадуються бажання. Вона інтерактивна та весела, добре заходить родинам. Нещодавно її купувала сім’я як дарунок на День народження. Також її купують як спосіб відсвяткувати День народження — як для дітей, так і для дорослих. Адже це можливість не лише погуляти та позагадувати бажання, а й повеселитися, побути разом із близькими і відкрити для себе нові цікаві місця.

Якщо ж ми говоримо про теплу пору, то раджу ходити на пікніки, на прогулянки. Голосіївський ліс, Лиса гора на Видубичах, Феофанія — усе це місця, куди можна піти з дітьми.

Київ сам по собі дуже різний. Тут на одній вулиці поруч стоятимуть дореволюційна розвалюха, дореволюційний красивий відреставрований будинок, новобудова, «хрущовка» і «сталінка». Така божевільна еклектика шокує іноземців. Але це дуже яскравий приклад того, яким є Київ.

У нас можна знайти все що завгодно на будь-який смак і на будь-який гаманець: від екскурсій дренажними системами до дорогих ресторанів і польотів над Києвом. У нас дуже багато красивих місць: затишний золотоворітський квартал, де приємно гуляти та посидіти в одному з численних кафе, туристичний Андріївський узвіз, Києво-Печерська Лавра, яка цікава й паломникам, і просто туристам, і любителям історії, та сама Софія, Володимирська гірка. Київ дуже різний. І ці різноманітності, з одного боку, збивають із пантелику, а з іншого — тут можна знайти все що завгодно й на будь-який смак.

Я не можу сказати, що Київ безпроблемний. Але скільки б я не була в інших містах, завжди дуже хотіла сюди повернутися. Мені Київ усе одно здавався найкращим.

Тема зацікавила тим, що нестандартна й непроста. Коли я тільки розпочинала проводити екскурсію «Грішний Київ», мені в соцмережах писали якісь люди, буцімто це пропаганда проституції. Насправді ж екскурсія про те, як важко було жінкам виживати без чоловічої підтримки в тодішньому патріархальному світі, і саме в той час, коли Київ перетворюється на велике індустріальне місто, жінки починають заявляти про свої права. Я розказую про умови життя жінок, стереотипи щодо них, і до яких хитрощів вдавалися панянки різного статусу, аби добитися для себе бажаних умов життя.

Так, легальні борделі в Києві існували. На жаль, українськими істориками і краєзнавцями ця тема мало досліджена. Зокрема, про це писав той же А. Макаров, але на основі художніх творів. Варто зазначити, що він досліджував твори, написані в стилі «реалізму» — коли письменник намагався описати світ таким, яким його бачив — тому, що стосується побуту, суспільних ідей, стереотипів, географії «бордельного ремесла», ми можемо довіряти цим описам.

Борделі не були облаштовані по всьому Києву одночасно. Є згадки, що багато жінок легкої поведінки жили на так званих Хрестах. Це недалеко від сучасного кінотеатру «Зоряний» і від сучасної вулиці І.Мазепи. Що називається, селилися ближче до клієнтури, адже поруч — Київська фортеця. Цю інформацію ми знаємо від письменника Ніколая Лєскова. Він жив певний час у Києві та писав про це вже наприкінці 19 століття, коли борделів у місті було дуже багато.

Але наприкінці 18 — на початку 19 століття, у період існування Хрестів, проституція була заборонена. Її легалізують тільки в 1843 році. Не проституцію, а власне, саме борделі, які стануть підпорядковуватися поліції. Основною метою легалізації була боротьба з епідеміями: із проституцією боролися, щоби не поширювалися венеричні хвороби, від яких не було ліків. Є інформація, що в Європі тоді на сифіліс був хворий кожний 15-й. У Російській Імперії перші закони про заборону проституції й гомосексуалізму з’явилися за часів Петра І. Він розвивав армію й зіткнувся із проблемою венеричних захворювань серед солдатів. Тобто на той час боротьба з проституцією була спробою захистити армію.

У 1840-х роках із Хрестів борделі виселяють, тому що починають розбудовувати Київську фортецю. Тоді їх облаштовують на Андріївському узвозі. У ту пору він не був заможною вулицею. Багаті пристойні люди не жили там, бо на Андріївському часто траплялися зсуви. Якщо подивитися старі фото, то на всьому Узвозі ви побачите з десяток будинків. Але вже тоді він був популярною туристичною вулицею. Адже багато паломників приходило до Києва, і їхній маршрут проходив через Андріївський узвіз. Звісно, церковникам борделі на цій вулиці дуже не подобалися. Вони подавали скарги, жалілися. І врешті, коли пожалівся митрополит, наказано було прибрати «публічні будинки». Але що цікаво — лише ті, які видно з паперті Андріївської церкви. Найбагатший бордель, до речі, планували звести саме під Андріївською церквою.

Боротьба за узвіз, зокрема між військовими, розквартированими на Подолі, та студентами з Верхнього міста, розгорнулася неабияка, поки не приїхав до Києва Андрій Муравйов, колишній камердинер царя Олександра I. Власне, саме його скарги призвели до того, що всі «заклади терпимості» з Андріївського узвозу виселили за один рік. Це сталося на початку 1850-х років.

Далі великі багаті борделі розташувалися на Валах. Тоді між Валами протікала річка Глибочиця, у неї була гарна набережна, і саме на тій набережній відкривають борделі. Досить швидко ця набережна перетворюється на злачне місце, куди уникали ходити пристойні люди.

Потім борделі відкриваються на вулиці Еспланадній, недалеко від місць, де бували військові, і в Латинському кварталі (навколо університету). Саме на Еспланадній на початку 80-х стається великий скандал, бо київський цивільний губернатор Сергій Гудим-Левкович помирає в одному з борделів. Про що це нам говорить? Що, з одного боку, оскільки борделі були легальними й могли запропонувати якісні послуги, туди ходили навіть чиновники високого рангу. З іншого боку, це все ще вважалося розпустою, гріхом, чимось дуже непристойним. Варто зазначити, що й нелегальних борделів було дуже багато.

Після скандалу всі «заклади терпимості»наказали виселити на окраїну. Саме тоді вони переселяються на вулицю Ямську. Це той район, який пізніше почали називати Ямою, про яку писав Купрін.

Після революції 1905–1907 років із борделів зняли деякі обмеження. І найбагатші з них повернулися в центр. Здебільшого вони розташовувалися ближче до Майдану і Хрещатика. Тим більше що до Хрещатика наприкінці 1870-х — початку 1880-х проводять залізницю, і все бізнесове життя переселяється туди. Хрещатик починає стрімко розвиватися й перетворюється на багату вулицю з дорогими магазинами.

Там, де наразі Майдан, розташовувалася так звана Думська площа — в 1950-х роках там будуть Київську думу Жінок, які стояли біля Думи й на Хрещатику, називали «думськими». Клієнти не завжди йшли до борделів, тому дівчат випускали на вулицю шукати клієнтів.

Вулична проституція дуже активно починає розвиватися із 1860-х років, коли скасовують кріпосне право. Безліч молоді приїхало в Київ, і значною мірою саме молоді чоловіки, які створювали великий попит на борделі. Тому, власне, уже на початку 20 століття борделів налічувалося дуже багато, ринок був перенасичений, і більшість із них уже розташовувалася в центрі — біля Майдану і Хрещатика.