Як зібрати 700 людей на джаз і класику: інтерв'ю з засновником Svitlo Concert

На той час я любив джаз, поезію та різну не надто популярну музику. Але в Києві чомусь не існувало таких форматів, як вільні концерти джазу, класики й поезії. А в мене в голові була картинка, як це подати. Спробував – і одразу з'явився відгук від людей. Усім стало цікаво. Ми почали збирати. Я перший в Києві, хто зібрав на поетичний вечір київського поета повну залу – 700 людей.
Я роблю так, як бачу. Подаю так, як я хочу подати. Це єдиний секрет успіху.

До появи Svitlo Concert найбільший джазовий концерт у Києві збирав до 100 людей. Коли почав робити концерти я, ми збирали по 700 людей легко. Сьогодні, завдяки нам, це стало нормою для міста й навіть для України. Увійшло в моду.

Звичайно, зараз публіка вже почала розповзатися по тих організаторах, які нас копіюють. Усі з цим стикаються. Усі, хто роблять щось першими. У свою чергу, ми не стоїмо на місці, міняємо формати, почали займатися вечірками.

Наші головні труднощі – в українській економіці. Ми створюємо всупереч українським реаліям. Всупереч, а не завдяки. Тому що в Україні, на відміну від усього світу, немає абсолютно ніяких преференцій, заохочень для культури. Якщо ми візьмемо будь-який інший ринок наших сусідів – у них все зроблено так, щоб культура розвивалася. У нас же все зроблено так, щоб спеціально нашкодити.

Ми не просимо: «Дайте нам гроші». Ми просимо: «Не чіпайте нас».

Якби в нас прибрали податки з освіти і мистецтва, то все зацвіло б буйним цвітом. А поки культурна індустрія в Україні виживає.

Відсутність майданчиків – велика трудність. Банально ніде робити концерти. Ми постійно викручуємося, вигадуємо місця. Грубо кажучи, починаємо з самого початку. У нас немає нічого. І ми з цього нічого намагаємося зробити щось.

Спочатку я робив усе сам. Ніякої команди не було. Тільки на вході не я стояв, просив друзів.
Уже потім поступово почала з'являтися команда. Це режисер Ігор, без якого я не уявляю Svitlo Concert, людина, з якою ми вчилися разом в культурному вузі. Ще його помічники, пару чоловік, і в мене є помічниця. У нас дуже маленька команда – усього 5 осіб.

Я - художній керівник, арт-директор, вирішую, що, де і як ми робимо, а також займаюся рекламою, концепцією, переговорами. Хлопці допомагають на майданчику. Іра, моя помічниця, робить те, що я не встигаю, вирішує адміністративні питання.

Усі локації непрості. Окрім Будинку кіно, там все просто. А припустимо, на таких майданчиках, як КВЦ Парковий, Ботанічний сад, IQ Business Center, все абсолютно не підготовлене. Це чисте поле, куди потрібно привезти всю інфраструктуру – створити з нуля концертний зал. Це завжди дуже складно і дуже дорого. Але нам доводиться робити, тому що немає іншого вибору.

Найбільш незвичайна наша локація – Дендропарк, куди ми привозили людей автобусами. Івент називався – «Концерт в лісі». І він дійсно проходив ніби в лісі, тому що там взагалі нічого не було. Ми створювали все з нуля, на галявині серед дерев.

Ще один з найбільш незвичайних і цікавих – концерт в Києво-Печерській Лаврі. Вони самі подзвонили і запропонували нам зробити івент.

Столичний житель розпещений музичними заходами. У місті багато всього відбувається, але, на жаль, якість київських концертів кульгає.

Ми запарюємося, завжди наймаємо кращих музикантів, беремо хороший звук. А багато організаторів наймають найдешевших, копіюють наш дизайн і пишуть, що грають кращі музиканти. Публіка приходить на джаз, платить гроші, а там грають студенти. Люди розчаровуються, і від цього страждає взагалі весь ринок.

У Києві проходить дуже багато заходів. І стає все важче дивувати. Але нам 7 років вдається це робити.

Ми починаємо займатися фестивалем. У вересні будемо проводити фестиваль джазу та віскі. Привозимо музикантів з різних країн – з Франції, Німеччини, Вірменії та Англії. Буде недорогий квиток, віскі, різні коктейлі. Локація – Сад бажань на ВДНГ, що дуже красивий і підходить для такого роду заходів.

Ще я мрію створити в Києві культурний центр. У ньому знайдеться місце й театру, й образотворчому мистецтву. Там будуть проходити концерти, спектаклі, покази та мультимедійні виставки.

Ми змогли зробити те, чого не могла зробити держава. Популяризувати класику і джаз в Україні. Поїхавши в Париж, ви не зустрінете такої кількості джазових і класичних концертів, як у нас.

Раніше у джазових музикантів не було роботи. Сьогодні джазовий музикант може обирати, куди йти грати.
І в класичних теж є робота. Завдяки нам, класика і джаз дуже сильно піднялися.