Це місто неможливо осягнути до кінця: інтерв'ю з київським екскурсоводом Галиною Радевич

2478
1985
30.10.2019
Це місто неможливо осягнути до кінця: інтерв'ю з київським екскурсоводом Галиною Радевич

Галина Радевич – екскурсовод, який знає про містику стародавнього Києва все. Легенди Лисої гори, Зелений театр, де можна зустріти брата самого Вія, і повна таємниць Щекавиця – Kyivmaps розпитали гіда про наймагічніші місця столиці. А ще дізналися, чим місто дивує її сьогодні та яким має бути хороший екскурсовод.

Як стати хорошим гідом

Просто знати та любити історію свого міста – вже недостатньо. Думаю, місія гідів сьогодні – здивувати, подарувати настрій, створити той самий ефект wow. Інформацію, навіть найцікавішу, якщо нею не користуватися, людина, швидше за все, забуде. А ось відчуття, що в Києві було добре, залишаться. І цей крутий досвід захочеться повторити.

Я знаю, що виконала свою роботу на відмінно, коли мої гості знову і знову приїжджають до нашого міста. І знову хочуть зі мною на екскурсію.

Тому гід – це не енциклопедія знань про місто і важливі дати. Це, у першу чергу, провідник, захоплена людина, з якою гостям цікаво. Ми всі унікальні, з різним багажем історій, життєвим досвідом, цінностями.

Важливо показати своє місто так, щоб будь-якому гостю «відгукувалося».

Для двох різних людей одну і ту ж екскурсію можна провести абсолютно по-різному. Не кажучи вже про те, наскільки різні завдання доводиться вирішувати гідам під час турів. Але, мабуть, у цьому і є «цимес» професії – твій новий день ніколи не схожий на попередній.

Чи дивує Київ і досі

Чим більше пізнаєш Київ, тим сильніше в нього закохуєшся. Мені здається, це місто неможливо осягнути до кінця. Буває, тисячу та один раз проходиш повз якийсь старий будинок, а потім завернеш у дворик або піднімеш очі вгору – і бац, щось новеньке. Ба більше, ловлю себе на думці, що не можу думати про щось погане, коли бачу Дніпро, панорами правого берега, Андріївську церкву. Як це може набриднути? Я люблю подорожувати, але після усіх подорожей із задоволенням повертаюся додому. Місто – моє місце сили. Не знаю, в чому магія.

Про наймістичніші місця столиці

У Києва в принципі містична аура. Тут відбувалося і відбувається стільки невипадкових зустрічей і поворотів історії, що здається, ніби без втручання інших сил в цьому місті точно не обходиться.

Але якщо говорити про якісь «особливі» місця, то це, звичайно, Лиса гора на Видубичах. Напевно, вона – «рекордсмен» за кількістю різних київських страшилок і легенд. Багато що з цього не має відношення до реальної історії Лисої гори. Хоча, прогулюючись заплутаними стежками, які називають «відьминими язиками», може привидітися всяке. Колись ця височина на перехресті двох річок – Либеді і Дніпра – дійсно була сакральним місцем для наших предків. Не випадково приблизно до 17 століття вона носила іншу назву (і це зафіксовано в документах): Дівич-гора. У стародавні часи так називалися вершини, де знаходилися святилища, присвячені божествам весняно-літнього циклу, богиням родючості, продовження життя. Імовірно, з цих архаїчних культів набагато пізніше народилася й легенда про відьомські шабаші, які нібито відбуваються на Лисих горах.

На сьогодні тут знаходиться найбільше в Києві неофіційне святилище рідновірів, де відбуваються обряди. Збереглися на Лисій горі і залишки найбільшого в світі форту, збудованого в кінці 19 століття. Сама територія Лисої гори зараз є природним ландшафтним парком, де можна побачити дуби, яким понад 300 і 500 років. Тут неймовірно красиво навесні і восени.

У пошуках містики можна прогулятись і по «зеленці» (район Зеленого театру) – місцині, що притягувала неформалів 90-х років. Розповідають, що якщо ви зустрінете тут людину в пальто з капюшоном, не забудьте привітатися з Хазяїном – молодшим братом самого Вія. Як і на видубицькій Лисій горі, тут небагатолюдно та атмосферно. А з'явилося це місце знову ж таки завдяки будівництву в 19 столітті Київської фортеці, а точніше – підпірних стін Арсенального укріплення. Верхню підпірну стіну ми знаємо як Зелений театр. На нижній стіні часто можна бачити, як тренуються скелелази. Чимало історій ходить і про тутешні підземелля. Нібито вони ведуть прямо до Чернігова. Менш «містична» версія – це дренажна система, яка була побудована, щоб фортечні укріплення не «сповзали» у Дніпро.

Ще одне важливе місце – гора Щекавиця. Правда, чим більше вона забудовується сучасними висотками, тим менше там лишається місця для таємниць і містики. Названа гора нібито на честь легендарного Щека – одного із засновників Києва. Причому свою назву Щекавиця носить з найдавніших часів. Альтернативна назва – Олегівка. Вважається, що тут Віщий Олег і знайшов свою смерть. Довгий час це місце було міським кладовищем для жителів Подолу і сюди не дуже любили ходити без потреби. У 90-ті роки вже минулого століття місце славилося неформальними тусовками та першими сквотами. З Щекавиці відкривалися чудові краєвиди на Київ. Правда, зараз через забудову деякі оглядові майданчики ми вже втратили.

Про улюблені заклади столиці

Останнім часом відкривається дуже багато закладів. Причому деякі з них закриваються швидше, ніж до них устигаєш дійти. Конкуренція висока, улюблених місць дуже багато. Але якщо кава з випічкою або сніданок, то останнім часом вибираю «Хлебный». З алкоголю віддаю перевагу вину, тому WinBar на Подолі – дуже «моє» місце.

Про столичну локацію, яка дивує досі

Мабуть, Софія Київська. Для нас це капсула часу. Символ і оберіг Міста.

Особисто я вірю в красиву легенду про те, що поки буде стояти Софія, буде стояти і Київ.

Храм, якому більше, ніж тисяча років. І далеко не всі його таємниці розгадані. Звичайно, Софія багато разів була зруйнована і перебудована. Але головна вівтарна стіна жодного разу не впала, за що й отримала назву «непорушна». Місце, де все дихає історією. Чим частіше там буваю сама і привожу гостей, чим більше вдивляюся в стародавні мозаїки і фрески, тим більше для мене відкривається смислів. Так, це найвідоміша, але точно не «прохідна» пам'ятка Києва.

Про те, як знаходити нові місця

Коли вони потрібні, нові місця якось самі тебе знаходять. Досліджувати місто, «тестувати» нові заклади, обмінюватися, ділитися інформацією з колегами. Усе це велика частина роботи гіда.

Про незвичайних людей, які приходили на екскурсію

Найцікавіші тури виходять тоді, коли люди приходять з якоюсь особистою історією. Одного разу я показувала КиУР (Київський укріпрайон) гостю, який ще дитиною переїхав до США, але знав, що прадід загинув під Києвом у 1941 році. Потрібно було бачити, з яким трепетом він ходив по цій землі. Я часто працюю з фотографами архітектури. Дивно, наскільки по-різному вони бачать Київ.

Про улюблені книжки про Київ

Улюблені – це «Записки зеваки» Віктора Некрасова, «Подольские рассказы» Михайла Юдовського, «Пікнік на льоду» Андрія Куркова.

Якби у вас був час на одну локацію, ви б повели людину ...

До Андріївської церкви. Витончена й чарівна у будь-який час року, і вдень, і вночі. Місце, де на одному п'ятачку можна зрозуміти і відчути Київ, побачити, як він облаштований, як місто розвивалося і як змінюється зараз. З оглядового майданчика відкривається краєвид на Поділ.

Дуже чекаю закінчення реставраційних робіт. Зараз фахівці дбайливо, буквально сантиметр за сантиметром, відновлюють інтер'єри храму-палацу. Дуже розраховую на той самий wow-ефект, коли гості будуть бачити Андріївську церкву не тільки зовні, а й всередині.


Галерея

Відгуки 0

Залиште свій відгук