Про подію
Напередодні дня народження Лесі Українки у нашому Музеї вже вкотре проходять вернісажі виставок талановитих та непересічних жінок. Цьогоріч традицію продовжує сценографка, живописниця, художниця декоративно-прикладних жанрів, членкиня НСХУ Ірина Кіршина.
Ця виставка мала відбутися в лютому 2022 р., однак через початок агресивного нападу росії на нашу країну її довелося відкласти. Утім є якась символічна знаковість у тому, що вона відбувається зараз – посеред війни, посеред горя і крови роботи Ірини дарують нам тепло, світло і надію.
Художниця народилася в Києві, у 1982 р. закінчила Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка, в 1992 р. – Національну Академію мистецтв (зараз Національна Академія образотворчого мистецтва та архітектури). Її викладачами були надзвичайно талановиті художники і прекрасні педагоги – Д. Лідер, О. Подерв’янський, О. Бурлін. Від них вона успадкувала високу живописну культуру та свободу мистецького самовияву. Проте, як кожен обдарований митець, Ірина віднайшла свій неповторний шлях, на якому в повній мірі розкрились її особистісні та професійні здібності – вона стала унікальною художницею декоративно-прикладного мистецтва, а саме – текстилю.
Її панно захоплюють різноманітністю текстильних фактур і об’ємів, несподіваними співставленнями кольорів, неймовірною фантазією в розкритті сюжетів. Текстиль для Ірини Кіршиної став співавтором, натхненником та ідеальним виконавцем її задумів, що розуміє найтонші нюанси її творчої натури. Особливо текстиль вінтажний, котрий до зустрічі з художницею вже мав історію життя і був часткою чиєїсь натхненної праці. І, мабуть, в цьому жонглюванні матеріалами і технічними прийомами криється ще одна особливість художниці – присутність театральної гри в творчому процесі, починаючи від задуму і закінчуючи втіленням в кольорі, лінії, пластиці. І все це виправдано тонким художнім смаком, бездоганним відчуттям стилю і особистісною гармонією, котра в своєму сприйнятті дійсності межує з наївом великих примітивістів.
Це поєднання додає творам Ірини надзвичайної привабливості, робить їх глибокоасоціативними, експресивними та чуттєвими. Особливо це помітно в її текстильних ремінісценціях з історії мистецтв Франції, що стала її другою батьківщиною. Дифузія українського народного мистецтва і високохудожніх королівських гобеленових мануфактур, романтизм уявлень про красу нашого народу та витончена естетика трубадурів і менестрелів, – те, що робить мисткиню унікальною, а кожну її роботу самоцінною і неповторною.
