Виставка присвячена 90-річчю від дня народження Надії Олексіївни Світличної - видатної діячки українського шістдесятницького руху, журналістці, правозахисниці та співзасновниці Музею шістдесятництва.
Ця виставка про звичайну українську жінку – скромну учительку української мови і літератури родом з Луганщини, одиноку матір, ув’язнену і відірвану від дворічної дитини на цілих чотири роки у жіночому політичному таборі суворого режиму, хоча єдиним її злочином було повсякденне спілкування рідною українською мовою і категоричне заперечення вимоги КДБ відмовитися від рідного брата і друзів. Натомість, повернувшися з ув’язнення, вона відмовилася бути громадянкою «найбільшого і найдосконалішого концтабору» - СРСР.
Несподівано для неї самої, дозвіл на виїзд дали дуже скоро – ну кому вона буде потрібна в Америці з двома малими дітьми, без грошей і без знання мови?! Тим більш, що «випускали» її за кордон лише саму з дітьми, без чоловіка (після ув’язнення вона встигла оформити шлюб і народити другу дитину)…
Її звали Надія. Надія Олексіївна Світлична, рідна сестра лідера шістдесятницького руху опору Івана Світличного – українського літературного критика, філолога і перекладача, скаліченого багаторічним ув’язненням за звинуваченням у націоналістичній діяльності. Попри всі негаразди, Надія ніколи не втрачала оптимізму і не просто зуміла вижити у надзвичайно складних обставинах, але й домоглася возз’єднання родини – її чоловік Павло Стокотельний отримав дозвіл на виїзд роком пізніше, забезпечила своїм синам належну освіту і патріотичне виховання у дитячо-юнацькій українській організації «Пласт», а ще до останнього подиху працювала задля допомоги ув’язненим друзям і відновлення української державності – у Закордонному представництві Української Гельсінської групи, видавництві «Пролог», в українській редакції радіо «Свобода»
Її друзями в Україні були Алла Горська, Євген Сверстюк, Микола Плахотнюк, Вячеслав Чорновіл, Олена Антонів, Богдан Горинь, Юрій Бадзьо та ін., а в еміграції – Петро Григоренко, Ніна Строката-Караванська, Святослав Караванський, Леонід Плющ, Раїса Мороз та багато нових друзів з української діаспори, без допомоги яких було б важко.
Надія Світлична прожила 70 років – вона встигла побачити Українську державу на карті світу, приїжджала на рідну землю до друзів і родичів, виходила до голодуючих на Майдані студентів у 1990-му, стояла у багатотисячному натовпі на Помаранчевій революції. Їй належала ідея створення Музею шістдесятництва задля збереження пам’яті про її героїчних і талановитих друзів, цьому ж музею вона заповіла весь свій величезний архів і меморіальні речі.