Химерні партитури

«Достатньо однієї ноти, якщо вона звучить красиво» – ці  слова Арво Пярта могли б стати епіграфом до вечора, який називається «Химерні партитури». Бо що таке химерність, як не здатність почути безмежне в одному звуку, цілий світ – у єдиному подиху смичка?

Тут кожен композитор створює власний всесвіт із, здавалося б, знайомих нот. Густав Голст перетворює старовинну жигу на стрімкий політ. Стівен Райх у дуеті для двох скрипок знаходить гіпнотичну красу повторів. Пауль Гіндеміт траурною музикою доводить: навіть у тиші скорботи живе досконала нота. А Женев’єв Стронська пише саундтрек до фільму, якого немає, – бо музика здатна створити образи там, де їх ніхто не знімав.

У другому відділі сама цитата Пярта отримує своє найповніше втілення. Його «Fratres» – це і є пошук тієї єдиної, ідеальної ноти, яка зупиняє час. Вона звучить у діалозі з палким концертом Важі Азарашвілі та запальним «Violoncelles, vibrez!» Джованні Солліми, де дві віолончелі змушують вібрувати простір.

«Химерні партитури» – це вечір, де кожна нота має особливе значення. І навіть одна – якщо вона звучить красиво – вартує цілого концерту!