Спецпроєкт “Без моря”: Semmar та Kyivmaps про столичні водойми, що потребують допомоги

696
619
30.11.2019
Спецпроєкт “Без моря”: Semmar та Kyivmaps про столичні водойми, що потребують допомоги
Андрій Шатров та Артем Веремієнко

Назва цього гурту з португальської мови перекладається як “без моря”. Тема водойм наскрізною лінією проходить у творчості Semmar. Восени 2019-го бенд повернувся після довгого затишшя. Окрім презентацій нового синглу "Аперкот", Semmar вирішили гучно заявити про нагальні проблеми столичних річок і вирушили до витоків водних артерій.

Київ був зведений на міжріччі Сирця, Либіді та Почайни. Саме про них наша з Semmar розповідь.

Річка Почайна: сакральна й багатостраждальна

Почайна, Пучай, Опічань, “Руський Йордан”, знаменита історична річка, в водах якої (а саме там, де вона впадала у Дніпро) відбулося Хрещення Русі. Чому ж саме Почайна, притока Дніпра, а не сам Дніпро, спитаєте ви?

Історики певні, що причина у характері течії. Дніпро - річка бурхлива, швидкоплинна й норовлива. Почайна ж, навпаки, більш спокійна.

Саме до гавані Почайни (гавань називалася Притика) за часів Київської Русі припливали численні кораблі із купцями й дипломатами. Адже тут проходив славнозвісний торговий шлях “із варяг у греки”.

Почайна (зі старослов’янської - “вода, волога”) мала виток між Києвом та Вишгородом, а потім впадала у Дніпро між Поштовою площею та теперішнім Пішохідним мостом. Нижня частина Почайни протікала паралельно Дніпру й була відділена від нього піщаною косою. Такою була її історія до XVIII століття.

Першим кроком до скорочення річки стало будівництво на косі каналу в 1720—1740-х роках. Цей канал мав зменшити шлях кораблів до гавані. Після його відкриття Дніпро дуже швидко розмив піщану косу та поглинув частину Почайни. Що далі? Забудова житлового масиву Оболоні, під час якої пісок для намиву добували з її озер та заболочених стариць, а річище й взагалі перекрили лінією метро.

З тих часів легендарна ріка зникла юридично. У документах зазначалося - «Відкрита дренажна система Опечень». Однак Почайна існувала, розливалася озерами, приймала притоки та впадала у затоку Дніпра під назвою Вовкувата.

Врешті стараннями активістки Анабелли Моріної у 2016-му Почайна повернулася. Ба більше - дівчині вдалося перешкодити забудові русла сакральної київської річки.

Річка Сирець: швидка й могутня

Ріка Сирець, назва якої скоріше за все походить від слова “сирість”, найперше згадується у XIV столітті. Є й здогадки, що назва походить від глини-сирцю, яку видобували безпосередньо біля річки. Тоді землі, де вона протікала, належали князеві Володимиру Ольгердовичу. Уже пізніше їх викупив магнат Юрій Івантович, після нього - Станіслав Векгора (Вигора).

Струмок (так інколи називали водну артерію) Сирець має кілька витоків: один - біля станцій метро Святошин та Нивки, другий - у місцині Галагани поруч із залізною дорогою. Більшу частину шляху ця річка пролягає між глибокими ярами, лишень нижняя її частина струменить на рівнині.

У давнину на тоді ще повноводній річці із швидкою течією облаштували цілу систему водяних млинів, ставків та плотин. За словами істориків їх налічувалось близько 16-ти. Однак наразі річка виходить на поверхню не по всьому шляху - ліва притока Сирця, що протікала Куренівкою та Приоркою, замурована у колектор та впадає в одне з озер озерної системи Опечень.

Річка Либідь: легендарна та каламутна

За легендою Либідь - це сльози сестри засновників столиці Либіді. Буцімто вона була надто вибагливою до прихильників, а коли вони перестали залицятися, засумувала, оселилася самотньою на горі та постійно плакала. Відтоді гора отримала назву Дівич-гори, а наплакані сльози перетворилися на річку Либідь.

У давнину по Либіді плавали судна, її глибина сягала 20 метрів, а ширина - 1 кілометр. На початку 17 століття на річці працювало 7 млинів, що належали монастирям.

У 1850-х роках Микола I зажадав перетворити Київ на Амстердам і облаштувати канал по Либіді до Дніпра. Однак смерть імператора та Кримська війна завадили закінчити будівництво. Пізніші спроби теж не вдалося закінчити. Цього разу втілити задум не дали втілити Перша світова та революція.

Згодом річковий басейн ставав усе більш небезпечним для населення. Причина: сміття та каналізаційні відході, які регулярно скидували у Либідь люди та підприємства. Згодом заболочені місцини річки стали осередками малярії, і радянська влада вирішила заточити забруднену Либідь у бетонний колектор. Чиста, немов солодка вода перетворилася на смердючу жижу. Наразі Либідь і на поверхні, і під землею - місце екологічної катастрофи.

Останні кілька років міська влада оголошувала про початок очисних робіт, проте чи здійснені вони та чи здійсняться найближчим часом, невідомо.


Автори фото: Олександра Железнова і Дмитро Артеменко

Відгуки 0

Залиште свій відгук