Цікаві історії про жителів київського Океанаріуму

23.03.2019
Цікаві історії про жителів київського Океанаріуму
Elena Kolesnikova

Нещодавно Kyivmaps відвідали столичний Океанаріум «Морська казка» і вирішили традиційно написати про свої враження. 

Але ні, все-таки не традиційно, бо ми не будемо розповідати, скільки тут залів і які особливості, і скільки білет коштує. Це все ви знайдете на сайті Океанаріуму. Замість цього ми розповімо про найцікавіших жителів Океанаріуму. 

Звичайна  швидкість відвідування зоопарків, тераріумів та океанаріумів збільшується вдвічі, коли поруч діти. На нашому прикладі: тільки-но ви зупиняєтеся біля чергового акваріуму, щоб насолодитися кольорами коралів та рухами анемонів, а дитина секунду глянула і вже тягне за руку зі словами «Пішли, пішли далі! Глянь, а он там щось ще цікавіше!» - і ми летимо услід і знову не встигаємо розгледіти усю красу барв, форм тулуба та плавничків. І не бачимо  істот, що ховаються в ущелинах, і стають видимі тільки під час детального спостереження. Не говорячи вже про таблички з інформацією, що розташовані  біля акваріумів. Які там таблички! Пролетіли усі зали, і назад навряд чи хтось повертається, щоб повторно  продивитися. Бо попереду магазин з китайськими сувенірами, а там звичайно діти губляться. Отак раз від разу…

Тому давайте тут не поспішати. Кожного мешканця Океанаріуму вивчимо детально! Сподіваємося, що  завдяки нашим історіям, ви зможете цікавою розповіддю затримати дитинку на хвилину довше біля чергового акваріуму.

Історія про отруйну та смачну
рибу-собаку (рибу-фугу)

Ця не дуже велика рибка з видовженим товстим тілом, яке практично повністю вкрите дрібними шипиками, та дивним прикусом зубів. Вона вважається дуже отруйною, але не від природи, бо стає такою тому, що поїдає отруйних морських зірок та молюсків. В одній рибині достатньо отрути (тетрадотоксіну), щоб вбити 30 дорослих осіб. Риба відома, бо вважається делікатесом у Японії – з неї готують страву «фугу» - дорогу та смертельно-небезпечну у разі неправильного приготування. Концентрація отрути під час приготування страви повинна бути зменшена до допустимої. Тому для приготування фугу в спеціальних ресторанах, починаючи з 1958 року, японським кухарям доводиться проходити спеціальне навчання і отримувати ліцензію. Під час випускного іспиту претендент повинен з'їсти те, що він сам приготував.

У минулому в Японії існувала традиція, згідно з якою, в разі отруєння фугу, кухар, який приготував страву, повинен був також її з'їсти (або зробити ритуальне самогубство).

Фугу вживають з метою «полоскотати собі нерви», а також для отримання легкого ейфорійного ефекту, що викликається залишковою кількістю збереженої у страві отрути.

«Фугусаші» (сашимі з фугу) - абсолютно особлива за смаком і дуже красива страва. Перламутрові скибочки сирої фугу укладаються пелюстками на круглому блюді. Часто кухар створює зі шматочків риби картину: пейзаж, зображення метелика або птаха, що летить. Незважаючи на ліцензування кухарів, які готують фугу, щорічно кілька людей, що з'їли невірно приготовану страву, гине від отруєння. На даний час не існує протиотрути, єдина можливість врятувати людину - штучна підтримка роботи дихальної і кровоносної систем до тих пір, поки не закінчиться дія отрути. Японці запевняють, що «той хто їсть фугу - дурень, але й той, хто не їсть - теж».

Риба-собака  рухається повільно, зате вона може плисти не тільки вперед, але й назад. Якщо вислизнути від хижака не вдається, риба швидко заковтує велику кількість води і роздувається, на очах перетворюючись у велику колючу кулю. У такому вигляді вона практично невразлива. Проте, якщо великий хижак не відмовиться від своєї легковажної спроби заковтнути таку здобич, то це може скінчитися для нього вельми сумно: нерідко знаходили мертвих хижих риб із роздутою рибою-собакою, що застрягла у їхньому горлі.

Історія про мурену-страховисько

Страшна видовжена морда із злим виразом очей, такий вигляд змушує вважати, що мурена по-зміїному підступна і агресивна. Насправді вважається, що на людину вони нападають тільки в тому випадку, якщо їх роздратувати, або від голоду. А вираз очей у мурени не стільки злісний, скільки застиглий, адже ці риби знаходяться нерухомі в очікуванні здобичі. Мурени мешкають у розколинах скель, у підводних кам'яних завалах, де можна надійно заховати змієподібне і абсолютно не захищене тіло. 

Мурени часто сидять з відкритим ротом, тому що дихають через нього, адже в тісних укриттях приплив води до зябер ускладнений. 

Мурени - ідеальні маскувальники – їхнє різноманітне забарвлення робить їх невидимими у сховищі. Їх розмір коливається між найменшим – 60 см (як учнівська лінійка) і найбільшим – 3,5 метри (як два середніх чоловіка, що стоять один на голові у іншого). 

Якщо мурена надумала вполювати жертву, що занадто велика для неї, то допомагає собі хвостом. Її хвіст, зав’язуючись у вузол, збільшує тиск у щелепах - він може сягати тонни! В результаті мурена відриває значний шматок від своєї жертви.

У мурен немає язика. Проте є дуже міцні щелепи та гострі зуби.

Про небезпеку мурен для людей в природному середовищі існують різні думки. Деякі із дослідників вважають її досить миролюбною твариною, що атакує виключно заради захисту від занадто настирливих дайверів, інші вважають мурену надзвичайно небезпечною морською істотою. Так чи інакше, випадків нападу на людей муренами відомо чимало. Наприклад, постраждав від нападу відомий естрадний співак Дітер Болен (дует Modern Talking). Під час занурення в районі Сейшельських островів мурена вчепилася йому в ногу, роздерши шкіру і м'язи співака. Д.Болен після цього випадку переніс операцію і цілий місяць провів в інвалідному візку.

Історія про пангасіуса, що шкідливий для здоров’я

Пангасіус – це «акулячий сом», і вони, буває, виростають аж до 3 метрів. Такі великі особини можуть зжерти водоплавну птицю або собаку! Мешкають у прісних водоймах. Але схожий на акулу, чи не так?

Ці риби популярні, бо їх вживають у їжу – риба відносно дешева. Але є дані, що цього робити не варто. Пангасіуси в нашу країну імпортуються з В'єтнаму, де вирощують їх в водах річки Меконг, одній з найбрудніших річок на планеті. Околиці річки під час війни у В'єтнамі були ґрунтовно отруєні хімічними речовинами. Також в цю річку зливають неочищені стічні води і звалюють всілякі відходи. Тому продаж цієї риби заборонили у низці країн Європи, Америки і в Канаді. Втім дотепер повністю шкідливість пангасіуса не підтверджено.

Історія про злих піраній

Назва риби походить від коренів двох слів мови гуарані «піра» - риба і «аніа» - зуб, диявол. Існує  безліч свідчень про те, які ненажерливі і небезпечні ці риби – легенди про це розповідали моряки минулих століть. Так виникли легенди про страшну рибу-людожера, що живцем корову з’їдає. А які піраньї насправді?

Ці невеличкі рибки оливково-сріблястого кольору із висунутою вперед щелепою мають злісний вигляд, а опущені донизу куточки щелепи додають їхній усмішці «хижості» . Але те, що піраньї віддають перевагу людським жертвам, є вигадкою. Хоча голодні піраньї не розбірливі в їжі і з'їдають все, що опиняється поблизу. Історії про зграї піраній-людожерів розповідаються досить часто. У США колись навіть існував клуб, до членів якого зараховували тільки укушених піраньями людей. 

Зуби піраній недарма називають смертоносними. Плоскі та трикутні з гострими, як голки, вершинами на обох щелепах. Верхні зуби менших розмірів при закритому роті чітко поміщаються в проміжки між нижніми. Своїми гострими зубами піранья здатна розгризати кістки і навіть сталеві дроти. 

Подібно до акул, піраньї оснащені спеціальними органами почуттів, які допомагають їм виявити кров у воді навіть при її наймізерніших концентраціях. Вони також є канібалами – можуть з’їсти один одного якщо немає інших джерел м’яса. Блискавичні напади рибок великими групами широко відомі, завдяки голлівудським фільмам. Правда, що зграя піраній за кілька хвилин знищує тварину масою близько 50 кг. Але це мають бути голодні піраньї.

Виявляється, вони використовують тактику нападів зграєю для захисту від хижаків, а не для полювання. А захищатись їм є від кого - на них полює багато мешканців річок: більші риби, каймани (родичі крокодилів) і річкові дельфіни.

А от в акваріумі «лютий хижак» веде себе до смішного полохливо. Під час вилову, перевезення, при різкому русі і ударі по акваріуму піраньї завалюються на бік, опускаючись на дно, - буквально «непритомніють». На щастя, швидко оговтуються від шоку. 

Піраньї – це санітари річок. Вони очищують водойми від падали та хворих тварин, запобігаючи епідеміям.

Історія про милих, але небезпечних скатів

Ці дивовижні риби-птахи можуть виростати до величезних розмірів (розмах крил досягає 5 метрів, а це 2 поверхи будинку!) Скат не має жодної кістки. Він повністю складається із хрящів.

У Океанаріумі мешкають скати орляки – у великому відкритому акваріумі, та сімейства електричні – у закритому. Орляки кумедно виринали мордочками та крилами з води, наче хотіли привітатися. Але ці милі мордочки оманливі! Саме цей вид скатів називають скат-хвостокол. На його хвості розташований отруйний шип. Рани, завдані таким шипом, виходять рваними через характерні гострі вирости на шипі. Рана від шипа може бути смертельна навіть для людини.

Електричні скати теж небезпечні - кажуть, сили розряду струму, яким б’є електричний скат, досить, щоб убити навіть людину. Але таких випадків не зафіксовано, бо для того, щоб скат убив людину, їй потрібно було б … повністю обнятися з ним!

Очі у скатів розташовані у верхній частині голови, а ротовий отвір — внизу, тому скат не бачить, що їсть. Як вони тоді шукають їжу? «На дотик». У ролі органу дотику ската виступають численні електрорецептори. Скат здатний, наприклад, відчути імпульс, створюваний м’язом пропливаючої неподалік риби.

Історія про страшних акул

Про цих риб, яких усі так бояться, є купа цікавих фактів:

  • Більшість людей панічно бояться акул та вважають їх найбільш смертоносними тваринами, але шанси бути вбитим акулою в сотні раз менші ніж шанси бути вбитим бджолами чи собаками.
  • Найбільшою акулою у світі є китова акула Вона сягає 20 метрів у довжину (а це висота 7го етажу!). Але незважаючи на свій значний розмір така акула харчується тільки дрібними організмами (планктоном), медузами, дрібною рибою.

  • Акули не мають кісток, як інші риби. Замість них є тільки хрящі. Коли акула гине, морська вода повністю розчиняє скелет акули, який складається з хрящів, залишаються тільки зуби.
  • Акули здатні вивертати свій шлунок назовні через рот для очищення. Цей фокус  називається еверсія шлунка.
  • Самки деяких видів акул можуть розмножуватися без самця! Всього у світі нараховують біля 450 видів акул.
  • Швидкість акули невелика – біля 8 км/год. А от при полюванні значно збільшується! Акула мако є найшвидшою – вона прискорюється до 50 км/год!

  • Нові зуби в акул з’являються кожні 8 днів. Залежно від виду акули, в їх пащеці може бути від 30 до 400 зубів і розташовані вони в кілька рядів.
  • Акула здатна відчути краплю крові в олімпійському басейні.
  • Акули – древні істоти! Вони живуть на Землі вже понад чотириста мільйонів років. Розкопки підтверджують, що деякі з найбільш ранніх видів акул були сучасниками динозаврів!

Історія про Немо - рибу-клоуна з мультфільму
«У пошуках Немо»

Назву ці рибки отримали саме через яскраву зовнішність. Виявляється, всі риби-клоуни народжуються самцями, і лише деякі з них стають самками, здатними до репродукції. 

Після того як самка помирає, самець змінює стать і стає самкою. 

Риби-клоуни протягом всього життя живуть парою. Пара яро захищає своє «житло» від ворогів, але хоробріше це робить самка. У риб-клоунів панує матріархат. (А за сюжетом мультфільма риба-клоун-мати хоробро захищала домівку, але після її загибелі татко повинен був змінити стать!) 

Ці риби ховаються у щупальцях актіній, бо стійкі до їх отрути. Вони виділяють особливий слиз, що здатен набувати деяких властивостей тканин актиній, і таким чином риби приховують від актіній свою присутність, перетворюючись в невидимок. В результаті актинія не відчуває присутності риби, і її отруйні клітини щупалець нейтралізуються. Отримавши надійний захист від хижаків, риба-клоун чистить свого «захисника», відкушуючи хворі або відмерлі щупальці, вентилює воду та виносить непереварені актінією залишки їжі. Рибки, неначе приманка, приваблюють до актинії інших істот, яких та убиває та поїдає.

Історія про Жабра  - червономорську кабубу з
мультфільму «У пошуках Немо»

Кабуба - частий житель коралових рифів. Ці рибки тримаються парами і мають яскраве жовто-чорне забарвлення. При близькому спогляданні можна помітити одну особливість, яка є тільки у кабуби. Над її очима є чорні кокетливі вії. Спробуйте їх знайти!

Історія про рибу – прапор України 

Її якраз помітили діти. Хризиптера жовтобрюха - яскрава маленька риба,  тіло якої забарвлене в яскраво синій, насичений колір, а живіт, хвостовий, анальний і черевні плавники пофарбовані в яскравий жовтий колір. При цьому границя між різнокольоровими частинами настільки чітка, що рибка дійсно нагадує маленький прапорець України, що плаває у акваріумі серед коралів. Поширена серед любителів акваріумів, бо невибаглива, проте агресивна до близькоспоріднених видів.

Історія про дивну рибу-корову

Кумедна «квадратна» риба-корова, або довгорогий жовтий кузовок - захищена панциром, що складається з міцних кісткових пластин. Панцир сковує їх рух, через що швидкість у цих рибок вкрай низька. 
Плавці у рибок-корів дуже маленькі. На передній частині голови розташовані вирости, що нагадують ріжки корів, чому кузовок і отримав свою другу назву - риба-корова.

Жовті кольори цих рибок виглядають дуже привабливо. Захищаючись від хижаків, риби-корови викидають у воду токсин - острацітоксін, що виробляється тканинами їх організму. Через цю токсичність багато акваріумісти побоюються заводити цих риб. Риба, яка з переляку виділила отруту, в невеликому обсязі акваріума може погубити не тільки інших риб, але і себе. Кількох риб-корів можна тримати тільки в дуже великому акваріумі.

Історія про гігантську черепаху

А точніше, не історія, а найцікавіші факти:

  • Доросла велика черепаха може впоратися з акулою!
  • До сих пір залишається невідомим, від кого походять черепахи. Найдавнішим викопним черепахам більше 220 млн. років. 
  • У предків сучасних черепах були зуби. А ось голову в панцир ховати вони не вміли ні тоді, ні зараз. 
  • Незважаючи на свій панцир, черепахи аж ніяк не невразливі. На них успішно полюють деякі види ссавців, зокрема, ягуар.

  • Незграбні на березі, в воді ці тварини здатні розвивати значну швидкість, до 30-35 км / год.
  • Найбільша з усіх видів черепах — шкіряста (зелена). Вага дорослої особини може досягати 700-900 кг. Давно вимерла черепаха-архелон важила більше двох тонн. 
  • М’ясо деяких видів черепах отруйне через особливості їх раціону. Так, шкірясті черепахи їдять отруйних медуз, що, в свою чергу, робить отруйним їх м’ясо.
  • Вони нерідко доживають до 70-80 років, але зафіксовані випадки тривалості життя і понад 100 років.
  • Відклавши яйця, вони забувають про них назавжди, і ніяк не піклуються про потомство. Виживає близько 1% дитинчат. Решта з'їдаються хижаками в перші ж години після того, як вони вибираються з яєць.

Історія про жовту рибку

Жовті зебрасоми – риби сімейства хірургових. Свою назву хірурги отримали за гострі шипи, розташовані на бічній поверхні хвостового стебла. Ці шипи за формою і гостроті нагадують хірургічний скальпель. Коли риба знаходиться в спокійному стані, ці шипи притиснуті до тіла і занурені в спеціальні виїмки на шкірі; коли ж хірург відчуває небезпеку, він направляє свої шипи в сторони, перетворюючи їх на грізну зброю. 
А ще є такий секрет: вночі забарвлення у жовтої зебрасоми трохи блідне і стає видно коричневу пляму на боці з горизонтальною білою смугою. Але вдень колір повністю відновлюється.

Історія про різнокольорових рибок, що світяться

Glofish – це справжні ГМО-риби, і технологія їх виведення запатентована. Спочатку це були звичайні даніо-реріо, найрозповсюджені у акваріумах, але після додававння до їхнього ДНК спеціального гена – почали світитися. Даніо з фрагментом ДНК медузи (ген GFP) мають зелений колір, з ДНК корала (ген RFP) - червоний, а рибки, в генотипі яких присутні обидва фрагмента - жовті.

Всі особини GloFish з моменту народження мають флуоресцентне забарвлення, яке зберігається все життя і стає яскравішим по мірі дорослішання рибки. Колір світіння передається малькам при розмноженні.

Ще серед цікавих жителів були морські зірки та їжаки, величезні коропи, що виринали з води і робили такі кумедні рухи своїми ротяками, ніби хотіли поцьомати тих, хто придивлявся до них. Є і медузи, але тільки одного виду, тому на медуз радимо дивитися у музеї медуз, про відвідування якого ми вже писали тут.

Наостанок наведемо цікавий факт, що зазначався на одній з табличок у Океанаріумі. Виявляється, вираз «німий, як риба» - не зовсім вірний. Риби видають різноманітні звуки. Вони можуть крякать, кудкудахтати, каркати, щебетати, пищати і стукати. Ці звуки виникають при коливаннях плавального міхура, при скреготі зубами або при терті зябрових пластинок одна об одну.

Не зайвою буде також інформація, що у Океанаріумі існують спеціальні часи годування акул, скатів та черепах, під час яких особливо варто відвідати Океанаріум. 

Загалом, можемо з упевненістю стверджувати, що це одне з найкращих і найцікавіших місць столиці для відвідування всією сім’єю.

Фото: Kolesnikova Elena, Kyivmaps

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб не пропустити нові огляди: https://t.me/kyivmaps.