Анна Завальська: я пульсую з Києвом в одному ритмі

Я обожнюю Михайлівську площу, Володимирську гірку, Андріївський узвіз і Поділ. Ці місця пов'язані з яскравими спогадами про студентський період в естрадно-цирковому коледжі. Тоді всі емоції й почуття були максимально сильними, і нам із сестрою пощастило пережити їх в найкрасивіших історичних декораціях міста. Коли ми з Аліною вступили до коледжа в 1998 році, він тільки-тільки переїхав у будівлю, що стоїть в тилу пам'ятника княгині Ользі, Апостолу Андрію, Кирилу та Мефодію. Там же відбувся і наш випуск, після чого коледж перемістився на Жилянську і отримав постійну прописку.

Хоча на Михайлівській площі і Андріївському узвозі ми не раз бували з раннього дитинства, але студентські часи — цілий пласт дорослого життя. І тому саме цих асоціацій неможливо позбутися.

Кожна моя поява тут викликає в пам'яті яскраві флешбеки та епізоди того періоду: ось на цій лавці ми проговорили зі старшекурсником годину, і я пропустила пару, а в цій кафешці купували чай і булочку за 30 копійок, а ось сюди тікали на перервах з подружками попліткувати... Одним словом — місце, що, незважаючи на вік та життєві зміни, живить тебе і справді дає силу. І досі кожен мій візит на Андріївський — це своєрідний творчий ескапізм.

Я, безумовно, фанат атмосферних кафе, де можна провести час зі смаком, з певною часткою естетства. Наприклад, дивлячись у вікно замріяним поглядом, написати щось у дусі:

“Кафе. Подол. Уже темно
Эспрессо – мера одиночеств.
Дождя хрустальный позвоночник 
Уперт в оконное стекло…”

Але останні 3 роки перебуваю у режимі перманентного поспіху, тому все частіше обираю заклад відповідно до свого маршруту пересувань містом.

Куди я піду, залежить від мети: посидіти у тиші та попрацювати з текстами, призначити ділову зустріч, поговорити з сестрою за чашкою кави, з'їсти відмінний стейк або бургер, відзначити якийсь приємний привід за келихом вина. Усе це диктує і коригує вибір закладу із сотні всіляких варіантів.

Зараз нові ресторани і кафе з'являються з такою швидкістю, що "промахнутися" майже неможливо, бо висока конкуренція вимагає відповідального ставлення до якості закладу. Мене лише засмучує, що ця тенденція майже повністю стерла назви тих закладів, які були частиною моєї біографії, створювали мій "таємний код" і особисту історію. Усе це вже в минулому: "Антрессоль", "Вагон-ресторан", "Семадени", "Тайм-аут", навіть "Дежавю" недавно змінив вивіску і концепт. Лишився недоторканим лише "Бельвю" навпроти Будинку кіно, де відбувалися мої перші побачення з чоловіком років 9-10 тому. Добре, хоч це ще залишилося! У нас не Париж або Відень, де можна посидіти в кафе, завсідниками якого були Гемінґвей, Міллер, Сартр або Камю.

Але якщо вже обирати, куди поїхати спеціально, то останнім часом люблю бувати в "Канапці" на Андріївському або забігти до Na Prossecco на Сагайдачного. Дуже подобається демократичний формат цих стильно-вишуканих закладів. У Діми Борисова, в принципі, все виходить блискуче.

Часто буваю в районі Бессарабки, де одразу кілька відмінних та улюблених місць: Mimosa Pizza, The Cake, The Burger. Можу забігти перекусити у більш лояльні Druzi café або пирогову "Николай", якщо це збігається з моїми пересуваннями містом. Із нещодавно відкритих мною закладів — ресторани Spicy no Spicy і The Rooster. Всього й не перелічити, щось обов'язково забуду.

Є й певні місця, куди я приходжу за конкретною стравою. Як, наприклад, смажений рис з овочами і куркою в Oxota Na Ovets. Якщо блюдо з меню зникає, дуже засмучуюсь і, швидше за все, перестаю ходити до ресторану.

Найчастіше це парки з атракціонами або сімейні ресторани з великими ігровими зонами для дітей, як, наприклад, Mister Twister у ТЦ "Магелан". Наші лідери — Galaxy в Lavina Mall, Happylon в Ocean Plaza і Місто професій в Art Mall, хоча в інших теж іноді буваємо.

Найбільше любимо всією сім'єю бувати на ВДНГ. По-перше, він найближче до нашого дому, по-друге, це вже пристойно розвинена інфраструктура розваг, фудкортів і активностей, по-третє — уся зона ресторанного комплексу "Прага" дуже комфортна для прогулянок. А головне — ми любимо орендувати велосипеди та кататися по всій величезній території ВДНГ, бувати на "Куражі" і обов'язково заходити в Teleport 360. У цьому павільйоні Ілля (ред.: син Анни) відчуває себе вже як вдома. Справа в тому, що театр "Мізантроп" в кінці минулого року поставив з командою Teleport360 виставу на основі коміксу Тома Голда "Голіаф". Тож ми там вже, як свої, і часто приходимо просто так, в гості, як в сім'ю.

Як можна аналізувати рідне місто, в якому ти народився, виріс, сформувався як професіонал? На це питання відповість лише той, хто не прожив тут усе своє життя. Напевно, банально, але по-справжньому любити своє місто можна тільки з усіма його перевагами та недоліками. Десь на підсвідомому рівні ти завжди пам'ятаєш, що з самого дитинства воно виховує тебе, прищеплює почуття прекрасного, дає притулок і захист.

Я чисто енергетично резоную з Києвом, пульсую з ним в одному ритмі і апріорі вибачаю йому всі недоліки, які є, як і в будь-якому іншому місті світу. Єдине, що сильно пригнічує, це види похмурих будівель спальних районів, розбитих доріг і ларьків, що потопають у смітті, варто лише виїхати за межі центру. У першу чергу, я б вносила серйозні реформи в систему громадського транспорту, оскільки з кожним роком проблема заторів на дорогах тільки посилюється.

Це як із запахом коханої людини: він унікальний, завжди впізнаваний і виділяється серед сотні інших. Так само і з рідним містом. У нього свій особливий запах, який повертає тебе в дитинство. Це складно проаналізувати і описати словами.

У Києві є якась своя мелодійність і поетика, відчутна містика, величезна доза краси в усьому, яка закохує в себе з першого погляду, безповоротно і назавжди. Якщо ви одного разу бачили Київ в травні, коли цвітуть каштани, то, напевно, погодитеся, що коментарі тут зайві.

Андріївський узвіз, Лавра, Хрещатик. У першу чергу, звичайно, Андріївський узвіз! Це одна з найдавніших вулиць у Києві, що з'єднує Верхнє місто з Нижнім, Подолом, вулиця з унікальними історичними та архітектурними пам'ятками, з колоритною автентичною атмосферою. Це наш маленький Монмартр! Жодна екскурсія не буде повноцінною без неї.

Ще б точно повела на прогулянку по вулиці Рейтарська, щоб ближче розглянути всі будинки і вдало вписані в архітектурні ансамблі мурали. І, звичайно, погуляла б вуличками Подолу, по набережній Дніпра, показала вид Києва з Пішохідного містка. Для мене це дуже романтичні місця, які передають настрій і ексклюзивність Києва, незалежно від пори року і погоди. До речі, про Пішохідний місток. Саме на ньому починається імерсивний спектакль-променад "Час", який вже став невід'ємною і важливою частиною культурно-розважальної програми Києва. Це найкращий спосіб нетривіально і без туристичних кліше показати столицю через призму індивідуальних відчуттів глядача. Вистава крута не тільки для іноземця, який вперше опинився в місті, а й для корінних киян. Адже це можливість побачити рідне місто по-новому.

Найчастіше я ходжу на головні кіноподії: регулярно буваю на прем'єрних, допрем'єрних і спеціальних показах, відкриттях кінофестивалів. Особливо люблю кінотеатр "Київ" за "трушну" атмосферу, яка вдало поєднується з фестивальними і артхаусними фільмами та авторським кіно. Для мене це місце — один із символів міста і одне із знакових місць в принципі.

Звісно, концерти своїх колег і приїжджих зірок теж моніторю і вибираю те, що наразі потрібне для моєї емоційної скарбнички.

Я тісно взаємодію та співпрацюю з театром "Мізантроп" (ред.: чоловік Анни, Дмитро Саратський — співзасновник і композитор театру), тому слідкую ще й за всім, що відбувається в театральному середовищі.

На виставки частіше ходжу за кордоном. Не так давно своїм діапазоном вибору мене підкорив Берлін: від сучасного арту і театру до концертів академічної музики. У Києві, незважаючи на величезну кількість івентів і подій, мені не вистачає більш інтелектуального контенту без купюр і цензури. Наше суспільство поки хоче більше розважатися, ніж думати.

Перша музична асоціація, яка автоматично звучить в голові, це ностальгічна мелодія пісні "Як тебе не любити, Києве мій". Вона — візитівка нашого міста. До речі, нещодавно дізналась про існування інтерактивної звукової карти світу Cities and Memory, яку створив композитор Стюарт Фоукс. Стюарт вважає, що "звук — це перше, що ми відчуваємо до народження. Це найбільш інтимне, близьке і важливе". Тому й почав наповнювати карту всім, що могло б звуком описати будь-яку місцевість в будь-якій точці планети. Дивно, але за його версією Київ звучить, як ... дриль! Уявляєте?

Як на мене, то наше місто звучить, як шелест сторінок величезної книги, асоціюється з піснями Вертинського і ллється музикою старовинних платівок. Для мене сучасний Київ все ще не втратив романтичний ретрофлер, який я так люблю. До слова, нещодавнє відкриття пам'ятника Вертинському на Андріївському — дуже знакова і символічна подія. Подейкують, що з його появою до Києва немов повернулася Душа.

Тут навіть без роздумів — Сaribbean Club. Це концерт-хол з історією, "намолене" місце. Скільки концертів ми тут зіграли, скільки проектів здійснили — не злічити! Від моїх сольних програм "Третя кімната" і кіноджазової "From Hollywood With Love" до участі у всіляких збірних концертах і ексклюзивних програмах і триб'ютах. Крім того, нещодавно я відкрила для себе Caribbean заново, cтавши частиною команди сімейного шоу "Ліхтаріус".

Ще я часто ходжу до Caribbean на концерти крутих артистів, а зараз ми й самі з Ангеліною готуємося до сольника The Alibi Sisters, який пройде на улюбленій сцені 17 травня. Там ми разом зі слухачами відзначимо День народження групи — їй виповниться 18 років. Приходьте святкувати і ностальгувати разом з нами!