Історії столичних музеїв: музей про «найбільш київську з усіх київських вулиць»
Найбільш атмосферний, найбільш колоритний і найоригінальніший музей Києва – Музей однієї вулиці. Він дарує нам просторово-часову подорож Андріївським узвозом. Це перший приватний музей України і єдиний музей Європи, який розкриває в експозиції історію єдиної вулиці. Його історія оповита містикою і богемними пригодами ...
Музей однієї вулиці – це ...
У класичному розумінні, Музей однієї вулиці – це музей побуту. Тут зібрано справжні предмети, які коли-небудь «жили» на найстарішій і найцікавішій вулиці Києва у легендарних власників – від апостола Андрія до наших сучасників.
Ровесник Незалежності України і нащадок Булгакова
Музею всього лише 29 років. Вперше його двері відчинилися для відвідувачів в 1991-му році на День Києва. Однак історія його створення почалася дещо раніше – ще в 1988-му.
Тоді команда засновників МОВ створила на Андріївському узвозі, 13 – Музей-будинок Михайла Булгакова. Це вже потім, і завдяки їхнім старанням, він перетворився в держмузей. Пропрацювавши там трохи, активісти від культури, які стихійно сформувалися в громадську організацію (творче об'єднання «Майстер»), відкрили власний Музей. Їх початкова задача – зібрати музей старовинних автентичних речей. І якщо в задумі це здавалося занадто нереально-амбітно – то в житті збулося практично містичним чином!
Кочове життя
Першим будинком МОВ був Андріївський узвіз 22Б. Але звідти його, з невідомих причин, виселили в 1998-му році. Через деякий час Музей, хвала долі, знайшов собі нове місце, де живе і досі – початок Андріївського узвозу (2Б). А нам тут навіть набагато більше подобається!
Булгаківське вікно для здійснення мрій
Незважаючи на свою молодість, МОВ вже встиг обрости легендами.
В експозиції є оригінальні віконні рами з будинку Булгакова – саме крізь них дивилися на світ реальні Булгакови і літературні Турбіни. Дістати їх Музею вдалося випадково – просто із сміттєзвалища. Оригінальні булгаковські вікна потрапили туди під час ремонту будинку на початку 90-х.
Ніхто не знає, як і чому, але весь Київ покрився чутками, що ці вікна-решітки в МОВ виконують бажання. Засновники Музею навіть намагалися це заперечувати, але потік киян, спрямований до них, було не зупинити. Люди приходили доторкнутися до вікон, клали біля нього записки-прохання, букети квітів і дорогоцінні прикраси... Словом, засновники змирилися, самі стали просити у решітки «милості» – і все одразу починало збуватися...
Колекція МОВ – видобуток звалищ Андріївського? Так, але не тільки ...
Багато цінних експонатів дісталися засновникам, на жаль, із навколишніх смітників. Але також їм довелося стати справжніми мисливцями за старовиною.
Велика частина експозиції – речі, врятовані київськими художниками на початку 80-х. Тоді старожилів почали відселяти із ветхих будинків. А ті віддавати художникам в якості тимчасових майстерень-салонів. Люди мистецтва з любові до естетики теж «відкопували» з усіх куточків спуску старовинні речі і зберігали їх про всяк випадок.
Також засновники музею були дружні з власне старожилами спуску. Серед їх знайомих були навіть люди, які особисто знали сім'ю Булгакових, адже володіли будинками на Андріївському ще до 1917-го року. Вони передали Музею багато власних речей – наприклад, архів Тауфіка Кезма (вчений-сходознавець, який жив в будинку 34).
Далі – почалися розслідування і полювання. Волонтери з «Майстра» відстежували переїзди відомих старожилів «Андрюхи» – і вирушали за ними в пошуках автентики хоч в Пітер, хоч в Москву, хоч в Європу.
Кращий Музей за версією Європейського музейного форуму
Коли колекція була зібрана, засновникам Музею однієї вулиці, стало мало похвали тільки у вигляді нескінченного потоку відвідувачів. На початку 2000-х вони активно почали виводити МОВ на міжнародну арену як інноваційний проект. Так, в 2002-му стали переможцями конкурсу від найпрестижнішої організації Європи в аспекті музейних інновацій. А нагороду отримували з рук люксембурзької королеви Фабіоли – патронеси форуму.
Нагадаємо, що раніше ми розповідали про історію легендарного критого ринку – Бессарабки.
