У нашому суспільстві до татуювання різне відношення – хтось захоплюється, хтось, навпаки, не схвалює, але байдужими малюнок на тілі точно не залишає нікого.
Усі, хто хоче зробити собі тату (або вже його має), знають, що незабаром у Києві відбудеться міжнародний фестиваль тату - «Tattoo Collection».
Напередодні фесту Kyivmaps теж вирішили зробити тату, а заодно розпитати майстриню про її життя-буття.
Робити татуювання – це давнє хобі Анни, і зараз вона вже точно вирішила, що хоче займатися тату. Так хобі поступово перейшло у справу її життя.
Мені завжди подобалася естетика малюнка на тілі. Ще у школі до нас у клас прийшов хлопець з татуюванням, які робив йому його товариш (а це був лише 7-ий клас!). Мені вже тоді дуже сподобалося, як виглядають тату. І з часом захоплення тільки збільшувалося. Оскільки я люблю малювати, звичайно, що мені захотілося залишати свої малюнки на тілі людей, бо це дуже красиво виглядає. Так я вирішила спробувати.
Я дивилася приклади творчості інших майстрів, їхні роботи у стилі, що мені найбільше подобався. Так я поступово формувала свій власний стиль, і зараз він все ще у стадії формування.
Це графіка, чорно-білі зображення. Я працюю у стилі дотворк*.
*Дотворк – стиль графічних малюнків, на яких контурні зображення відтворюються тонкими лініями, а напівтонові зображення – крапками. Зазвичай такі малюнки робляться тільки одним темним кольором – найчастіше чорним.
Перші тату робила сама собі – на нозі, якраз на День Народження, мені було тоді 25 років. Це були малюнки за технологією хенд-поук* . Я придбала мінімальний набір (голку, чорнила, ковпачок для чорнила, трансферний папір, трансферний гель, спирт і вазелін) і зробила собі тату. А свою першу тату хенд-поук на замовлення я робила 7 годин. Потім робила багато тату своєму другу. Я не тренувалася на штучній шкірі, бананах чи інших «неживих» речах. Одразу робила тату на собі і на близьких мені людях.
Потім ми з друзями відвідали тату-фест, і я купила там білдерську** українську машинку за рекомендаціями знайомих. Вже через кілька днів обладнала місце вдома та почала робити тату друзям і приймати замовлення.
*Хенд-поук – техніка тату «вручну», без спеціальної машинки, за допомогою звичайної голки та чорнила.
**Білдери – люди, які самі виготовляють тату-машини.
Хенд-поук тату
Пристосуватися можна до будь-якої частини тіла, а як буде проходити сама процедура - залежить від конкретної людини та інструкцій майстра. Наприклад, одного разу я робила тату в області ребер – людина так часто дихала, що я спочатку не могла нормально нанести малюнок. Але ж не можна змусити людину не дихати. Тому я пристосувалася – попросила дихати глибше і повільніше – і малювала в момент видиху повітря. А складності у процесі татуювання для мене немає взагалі.
Мої відчуття під час роботи – це як медитація, свого роду відпочинок. Крім того – це не робота для мене, а творчість, вона за визначенням важкою бути не може.
Але є один нюанс, чому мені важко робити тату собі: я не можу малювати «догори ногами». Для якісного відтворення мені потрібен чіткий ракурс – вигляд зверху. Тому я одразу придбала для роботи «армрест» - спеціальну підставку під руку, на кшталт такої, як використовують у медкабінетах для взяття аналізів крові з вени.
Найбільш чутливі: верхня частина руки – її внутрішня поверхня; спина – верхня частина та в районі хребта; ребра. Також дуже чутливі місця, де шкіра щільно прилягає до кісток. Там, «по кістках», дійсно боляче.
Там, де шар шкіри товстий. Це стегна та руки з зовнішньої сторони.
Якось до мене прийшла дівчинка, яка хотіла зробити «космічний» малюнок після того, як на неї справила враження книга Джона Грея «Чоловіки з марсу, жінки з венери». Це була цікава ідея і небанальний малюнок - не такий, як в усіх.
Для мене найкраще, коли людина приходить зі своєю ідеєю та втілює її з моєю допомогою.
Був випадок, коли я робила особливу тату для подруги. Її дуже бентежив великий шрам на плечі. Ми закрили його малюнком квітів, і тепер вона не соромиться оголювати плечі а, навпаки, робить це із задоволенням. І я дуже рада, що допомогла їй позбутися цього комплексу.
А колись прийшла дівчина. Я робила їй тату змії – це був подарунок від її мами на День Народження доньки – якраз до 18-річчя.
Ще є одна постійна клієнтка – не можу сказали, що вона нестандартна, скоріше, трохи незвична. Це жінка, якій вже десь за 50. Вона приходить і просить швидше зробити тату, тому що їй треба бігти за онукою у школу. Це цілком стандартна клієнтка, але ситуація дуже мила.
Це море та квіти. Є у мене, до речі, улюблена робота: тату соняшника для дівчини. Вона приїхала здалека (з Ізраілю) і залишалася у Києві всього на один день. І в цей день прийшла саме до мене зробити тату. Мені було це надзвичайно приємно, і малюнок вийшов красивий.
Я не погоджуся робити малюнки чужого авторства, тобто такі, які перед цим робив інший майстер тату. Я вважаю, що такі малюнки захищені авторським правом майстра, що їх створив. Я поважаю авторські права чужих малюнків. Єдиний виняток - якщо людина прийде до мене зі своїм авторським малюнком, і цей малюнок буде збігатися з моєю естетикою, і ми разом відтворимо у тату своє індивідуальне бачення цього малюнка.
Але не слід плутати «чужі» зображення із «відомими». Наприклад, символічні зображення Будди, які відомі ще з древніх часів і відтоді не змінювалися. Проте і їх можна відтворити у власному стилі - зробити авторський, неповторний малюнок, і я раджу робити саме так.
Найчастіше питання – воно, на мою думку, є і найбезглуздішим – це «скільки років ти займаєшся татуюванням». На перший погляд може здатися, що чим більший досвід майстра, тим краща якість тату, але це не так. У цій справі зовсім не має значення, скільки років ти робиш тату або скільки малюнків ти зробив. Буває, що людина займається 10 років і усі 10 років робить партаки*. Ви ж не підете до цього майстра тільки тому, що він вже цілих 10 років робить тату? Ви, в першу чергу, подивитеся на його роботи. Я вважаю, що тільки портфоліо може і має бути головним критерієм довіри до майстра.
*партак – це неякісно зроблений малюнок (на мові тату-майстрів).
Тому що не хочу працювати на когось. Мені зручніше працювати як «фрілансер» і приділяти клієнту стільки часу, скільки я вважаю за потрібне, а не стільки, скільки визначає роботодавець чи власник салону. А у себе вдома я сама створюю умови свого робочого місця – контролюю його стерильність, витратні матеріали. Створюю свою атмосферу.
Це пошиття одягу. Я маю бренд з моделювання і пошиття купальників та спортивного одягу, з власними авторськими зображеннями - @annanymdesign. Це та справа, яку я не покину і якою буду завжди займатися. А ще є йога, яка теж серед моїх найголовніших «справ для душі». Але зараз найбільше часу я приділяю саме тату.
Наша необтяжлива розмова з Анною зробила непомітним той час, що пройшов, і тепер частина редакції Kyivmaps теж значиться у власниках тату. Наші враження: це виявилося зовсім не так боляче, як кажуть. Відчуття схожі на те, як ніби хтось дряпає шкіру декількома голками. Ще можна порівняти з незначним опіком. Звичайно, чутливість залежить і від особливостей шкіри, і від індивідуальності больового порогу, і від глибини введення голки. Звичайно голка заходить у шар шкіри рівно настільки, щоб пігмент проникав і достатньо насичував її. Але комусь потрібно вводити глибше або менше – це визначає майстер на початку процесу і це те, що називають «відчувати шкіру».
Сама майстриня каже, що найчастіше все ж таки жінки краще переносять процедуру, ніж чоловіки.
Тепер ви знаєте все про тату і, сподіваємося, наважитесь на омріяний малюнок якраз до початку фестивалю.
До зустрічі на «Tattoo Collection», 18-20 травня, ВДНГ!
Читати більше