Что почитать на карантине: советы 4 украинских писателей

Вибір читання залежить від вашого стану і настрою. Знайомі читають зубодробильні книжки по 1000 сторінок, бо в нормальному житті до них не дійдуть руки. А мені більше до душі книжки, що захоплюють. Катувати себе у стані карантину неохота. Так я прочитала «Далекі Близькі» Володимира Єрмоленка, «Згоду» Ванесси Спрінгори, «Кішку на розпеченому даху» Теннессі Вільямса та кілька сценаріїв. Маргеріт Дюрас от не йде, наприклад, читаю по кілька сторінок на день. Про виноробство Бургундії читаю, бо люблю вино тамтешнє. Анекдоти з життя Делакруа... Коротше, все навколо того, що приносить задоволення. Кулінарні рецепти теж рахуються, до речі.

Київ присутній у всіх без винятку моїх книгах. Може, трохи менше в «Добрих новинах з Аральського моря», бо там основна дія в Парижі, але ж все одно прокралася і Воскресенка, і гуртожитки інституту культури, і кілька дизайнерських бутіків у центрі міста. Це все — топографія персонажа, крупинки, з яких складається наша память, а значить, особистість. Київ часто є відправною точкою мандрів, у які вирушать мої герої (як у «Піці «Гімалаї»»), або фактично повністю ареною дій, як у дебютних «50 хвилин трави». Це місто, де я прожила найбільшу частину свого життя — з 1998 року по 2015. Аж страшно))

Надихають мене в основному тераси. Як у Києві, так і в Парижі — коли люди ходять повз, а хтось сидить за столиком, і якщо цей хтось цікавий, можна з нього змалювати кілька деталей. Коли був живий ресторан «Липський» у мене під домом, я приходила туди зранку: нікого не було, можна було спокійно писати. Ще любила в затишному барі Vian писати, поки чекала дітей із «Правиці». Тепер Київ так змінюється. Думаю, замучилась би вибором тераси. Можна ще спробувати бібліотеку на районі — там точно буде спокійно, хе-хе.

Карантин — хороший час для великих книг, до яких за звичних умов життя руки ніяк не доходили. Особисто я зараз читаю зібрання найзнаковіших романів Ремарка («На Західному фронті без змін», «Повернення», «Три товариші»). Також рекомендую українську версію культового роману «Протистояння» Кінга — чудове двотомне видання, історія про світ, вражений пандемією. Серед інших книг раджу прочитати «Золотий дім» Салмані Рушді, «Мага» Джона Фаулза, «Дорогу на Асмару» Сергія Сингаївського та «Доки світло не згасне назавжди» Макса Кідрука.

Київ фігурує і у позаторік виданому романі «Капітан Смуток», і в «Рок-н-роллі» (кілька подій у книзі відбуваються у барі HVLV), який має побачити світ цього року, і в поезії різних років. Не лише як місто, яке свого часу кардинально змінило моє життя, але і як певний сакральний центр України. Не в статусі столиці, а в певній сукупності географічних, духовних і людських факторів. Дніпровські кручі, Поділ, Солом’янські пагорби та чимало інших місць вписані в моїй історії не просто як декорації, а радше — дійові і знакові особи в житті головних героїв. Попри поверхові метушливість і гамір, Київ — це місто сили і простору, який не лише наповнює тебе, але й дозволяє наповнити цей простір собою. Якщо, звісно, між вами спрацює правильна хімія любові.

Хоча пишу я виключно вдома, в Києві є місця, куди я ходжу за потрібним мені настроєм і ефектом присутності. Шовковична, Володимирська, Пушкінська, Труханів острів, Єреванська — місця, де я люблю бувати незалежно від пори року. Єдина умова — робити це поночі, коли вулиці безлюдні і ти гуляєш з улюбленою музикою (або без неї) та ліхтарями. Поза містом регулярно буваю у своїх персональних місцях сили на Київському морі. Туди я їжджу помовчати і подихати.

Знайти Той Самий список книжок, які давно хотіли придбати та прочитати, і пройтися по ньому — зараз і знижки на купівлю книжок ого-го, і час є, і нерви це заспокоює. Окремо рекомендую мій воркбук «Звичка писати» — не тому, що всім терміново слід почати писати, а тому, що там багато практичних вправ на планування, постановку цілей, боротьбу з упередженнями і структурування свого ресурсу, а це зараз всім на часі.

Багато Києва в віршах — я тут живу і люблю це місто. У прозі частіше малі міста або закордон — мабуть, через те, що більша частина українців, — а пишу я про них,  — живе все-таки не в Києві й не там росла і формувалася. Але є прописані і окремі київські локації, і навіть один цілий київський басейн.

Для мене це мій кабінет. Він у Києві Я не можу працювати в парках, барах, кафе чи коворкінгах, плюс це чи мінус — це так.

Карантин — чудовий час, щоб нарешті перечитати «товстунці», до яких раніше не добирався за браком часу. Щось на кшталт «Бурі мечів» Джорджа Мартіна, «Сходу Ендіміона» Дена Сіммонса чи «Букової землі» Марії Матіос.

Київ описую в першій частині дилогії «Бот». На той час сам жив у Києві, тож описане в романі житло головного героя програміста Тимура Коршака — це квартира неподалік Шулявки, яку винаймав у той період.

Для роботи над книгою я потребую цілковитої тиші й відсутності навіть найменших зовнішніх подразників. Київ — шумне місто, тож таких місць мало. Як правило, це якась затишна, відмежована від решти світу комірка у своїй квартирі.