Художник, що робить Київ красивим

Екстраординарна студія в напівпідвальному приміщенні на Старокиївській, зайшовши в яку мимоволі ойкнеш від барвистих малюнків на стінах. Саме тут знаходиться майстерня художника-аерографіста Івана Длугуновича, чиї творіння ви бачите на стінах барів, ресторанів, коворкінгів, магазинів та офісів столиці.

За чашкою кави та під пісні Depeche Mode Kyivmaps розпитали в нього, чи є межа між мистецтвом та комерцією, чому митців не цінують за життя, яким була співпраця з Kyivstoner, що красивого у Києві та чому Іван більше ніколи не візьме до рота спиртне.

Початок шляху

Я почав займатися аерографією на автомобілях, уже потім перейшов на стіни. Адже аерографія набагато швидша, ніж будь-які ремонтні роботи. Припустимо, займаєшся ти ремонтом, щоб відкрити кафе, терміни підтискають. Тут з'являюся я — і в найкоротші строки розписую тобі все повністю. Зручно та швидко.

Художник vs гроші

Мені подобається реалізм маслом, але його дорого не продаси. За картину маслом люди готові платити максимум тисячу доларів. Усе, це їхня стеля. За статую або розпис заплатять більше, а за масло —  ні. Хоча мені дуже подобається писати маслом.

Чому художник стає відомим після смерті? Тому що за життя він пише те, що подобається йому, б'є кулаком у груди, намагається показати своє Я. А люди хочуть, щоб ти малював те, що вони хочуть. Адже вони за це платять. Усілякі протестуючі художники пишуть за життя 6 тисяч картин, загинаються та вмирають. Потім проходить двадцять років, і їхні роботи стають відомими. А сенс? На твоїй творчості наживуться тільки нащадки.

У нас в Україні лише три речі приносять гроші: банки, автомобільна справа і будівництво. До будівництва якраз і можна віднести аерографію. Усі ці ресторанні бізнеси, кафе —  ні. Відкрилися, закрилися, все. Я можу назвати адреси, де за останні роки відкрилося більше п'яти нових закладів. Тусовочне місто з Києва не вийде.

Як узгоджуються ескізи

Кожен об'єкт узгоджується по-різному. Раніше у людей не було Pinterest і Google. Розробив замовнику на А3 малюнок — і ти молодець. Він тобі говорить — добре, затверджуємо. Як татуювання раніше обирали? Два каталоги лежить у салоні, людина почала гортати і вже на третій сторінці знайшла, що буде бити. Так і в мене було. Замовник не бачив нічого. Ти йому кажеш, що це коштує стільки — і він купує. Він не проб'є через Google за 5 секунд, якою може бути ціна.

Зараз уже всі замовники сидять у Pinterest, ти їм кидаєш ескізи, а вони тобі — мовляв я ось так бачила, давай ось це переробимо і ось це переробимо. Уже всі розумні і самі все знають. Якщо замовник примхливий, простіше його не брати взагалі. Якщо говорить, що немає грошей і просить знижку, теж. Немає сенсу з такими працювати, такий кожен восьмий. Напозичали у куми і лізуть до ресторанного бізнесу, божевільні люди. Якщо у замовника є тямущі дизайнери, вже інше питання. Ти приходиш на об'єкт, а у нього все підготовлене, по електриці і малярці розписане. Це приємно.

Мені що машину малювати, що портрет, однаково за складністю. Різниці немає. Є чітка вартість квадратного метра. Ніякого «поторгуватися», ти ж не керамзит купуєш.

Про менеджерів

У мене було багато менеджерів, але жоден з них не прижився. Тому що ніхто не любить мистецтво так, як я. Мистецтво — як млин, я не зупиняюся взагалі, мені нецікаво. Яка людина зможе, як я, фанатично за всім стежити, щоб не було ніяких нюансів? Та ніяка. Можна так надомовлятися, що буде жесть. Зараз я все роблю сам і мене це не турбує. А там побачимо.

Про мистецтво на тверезу голову

Я нічого не вживаю. Свого часу вже багато вжив і прийшов до висновку, що в цьому сенсу немає. Принеси мені зараз щось дуже дороге і колекційне, я не буду пити. Ти ж у цьому стані думку не ловиш. Ну окей, в гонитві за шедевром зробиш ти, може, одну геніальну роботу, коли половину мозку виїло, відкрилися всі енергетичні канали і ти черпаєш інформацію зверху. Але сам будеш, як тапок порваний.

Я вираховував, виходить, людина твереза тільки дев'яносто днів у році. Є державні свята, п'ятниці, суботи, неділі, іноді середа-маленька п'ятниця, мінімум 5 днів народжень на рік і 1 весілля. Отримуємо тільки дев'яносто робочих днів. Некисло відпочиваємо, чи не так? Так у ці дев'яносто днів ми ще примудряємося спізнюватися, провтикувати і тупити. Я взяв і просто перевернув усе місцями.

Про призначення, талант і навички

Художник просто ліпить, а люди додумують смисли. Героїв не існує — героїв роблять люди.

Талант художника — тільки 2 відсотки, які дає тобі Бог. Решта — досвід, навички. Просто у когось намалювати слона вийде з двадцять п'ятого разу, а у мене, наприклад, з першого. Різниці у слоні немає.

Ще важливо не кинути. У нас усі художники після навчання йдуть куди? В офіціанти. Чому? Бо не вловили, як на цьому заробити. Я по-хитрому пішов — став бити татуювання, робити грим, боді-арти, мейкапи. Тут гроші завжди будуть. Потім перейшов потихеньку до автомобілів. Але не захотів, тому що там померти можна, дуже токсично. П'ять років попрацюєш — будеш без зубів і худий, як чорт. Краще не ризикувати.

Про співпрацю з Kyivstoner і прикріплені до Києва заклади

Kyivstoner же пацанчик з Райдужного, і одного разу, якимось чином він опинився у мого друга вдома. Друг надсилає фотку: «Дивись, хто у мене сидить». Я такий - ого! А потім дзвонять, кажуть, мовляв давай Stoner Bar розписувати. У них була своя стратегія, щоб Kyivstoner там потусив і зібрав людей. Так і вийшло: Альберт туди походив два-три місяці —  і в них все ок з відвідувачами. Stoner Bar буде працювати вічно. Прикріпився до Києва цей заклад. Є такі. Наприклад, Караван на Кловському узвозі. Йому 10 років вже, а він прикріпився до Києва саморезом і буде стояти.

Київ заслуговує бути красивим. Зараз усе до цього йде, але не вистачає фінансування. Не вкладають у нові і сміливі проекти. Мені, наприклад, сподобалося, як побудували Ocean Plaza. Це перше «щось» у Києві.

Про майбутнє

Чому я почав скульптури робити? Тому що побачив 3D-принтер, який робить на стінах малюнки. Але, правда, тільки по рівній стіні. За 3-4 роки його модифікують — і він буде ідеальним. Я вже не потрібен буду. А через 5 років така штука стане доступна всім. Тому зараз я займаюся скульптурою. Наприклад, захоче хтось у себе вдома каркасного мустанга, що біжить зі стіни під стелю, — і я його зроблю через місяць. Жоден комп'ютер так не зможе.