Культура під час війни: як зараз живуть кінотеатр «Жовтень», Музей Однієї Вулиці та Pepper's Club
Столичні заклади культури попри воєнний стан відкриті та радо приймають відвідувачів. Бо культура під час війни робить сильним наш дух і дає сили для боротьби. Журналісти Kyivmaps дізналися, як працюють у воєнному Києві кінотеатр «Жовтень», Музей Однієї Вулиці та музичний паб Pepper's Club.
Альбіна Шнипко, PR-менеджерка кінотеатру «Жовтень»
Хто сьогодні приходить у кіно в «Жовтень»? Чи змінилась аудиторія — до та під час війни?
Багато з тих, хто раніше постійно відвідував «Жовтень», поїхали з Києва, рятуючись від війни. Але зараз ми спостерігаємо тенденцію, що люди повертаються, і нас дуже тішить, що одним із перших пунктів у планах, які публікують наші підписники, є похід у кінотеатр «Жовтень»! Загалом авдиторія навіть розширилася через вимушених переселенців, які зараз проживають у столиці.
Які стрічки наразі можна подивитися?
Сьогодні в прокаті кінотеатру є й нові світові прем’єри, які, незважаючи на війну, потрапили до українських глядачів. Це продовження культової франшизи «Світ Юрського періоду 3: Домініон» та чудова анімація від Disney та Pixar «Я — Панда». 29 червня відбудеться прем’єра фільму «Лоран Ґарньє: Електрошок». Після показу пройде показ Q&A з діджеєм Лораном Ґарньє, де він відповідає на питання про зйомки фільму та майбутнє техно-сцени. Розмову провів Влад Фісун (ex-головний редактор Playboy Україна, DJ). З 30-го червня очікуємо також на вихід стрічок — «Посіпаки: Становлення лиходія» та байопіка «Елвіс» про життя Елвіса Преслі.
Як ми знаємо, російська агресія направлена не тільки на територію, а й на знищення нашої національної ідентичності та української культури, і тому зараз великим попитом користуються фільми, які розповідають сучасному поколінню про нашу історію, самобутність. Саме тому ми продовжуємо показувати ретроспективу української кінокласики й підтримуємо нове українське кіно. З успіхом пройшли в прокаті такі фільми, як «Тіні забутих предків», «Вусатий Фанк», «Носоріг», «Стоп-Земля». Із середини липня плануємо показати ретроспективу фільмів, які стосуються українського поетичного кіно. Уперше покажемо на великому екрані фільми «Пропала грамота», «Камінний хрест» та інші.
Яким було життя кінотеатру в особливо небезпечні для Києва дні війни?
Мабуть, як і у всіх — життя завмерло в очікуванні й нерозумінні, що робити далі…
У перші дні дирекція спільно з колективом займалися спорудженням захисних споруд, заклеювали вікна картоном та постерами, було законсервовано зали та всі приміщення. Але кінотеатр не залишили напризволяще, упродовж усього часу тут перебували працівники, які виконували охоронну функцію. Дехто з наших колег, хто жив поруч, переселилися сюди та використовували будівлю як укриття для себе і членів родин.
Що робить кінематографічна спільнота для військових та цивільного населення, яке потребує допомоги?
Кінотеатр поновив роботу 12 травня. І з перших днів ми започаткували постійно діючу акцію — «Безкоштовні кіносеанси для вимушених переселенців», які зареєстровані в Києві та Київській області. Адже в такі дні ми маємо дбати не лише про базові потреби, а і про підтримання емоційного стану наших співгромадян. Вони можуть відвідувати будь-які сеанси в кінотеатрі безкоштовно, допоки триватиме військовий стан. Щоб отримати квиток, потрібно звернутися до касира, показати довідку ВПО (в паперовому вигляді чи в додатку «Дія») та обрати сеанс. Одна довідка дорівнює одному квитку. Відвідувати кінотеатр можна безліч разів, але не більше одного разу на день.
З військовими в нас був налагоджений постійний зв’язок, починаючи ще з 2014 року. Ми проводимо безкоштовні покази та спеціальні події, на які запрошуємо учасників АТО, військових та учасників бойових дій. Зараз для всіх охочих за наявності військового посвідчення — відвідування кінотеатру безкоштовне на всі фільми, окрім фестивальних та прем’єрних показів.
Які плани поламала війна, а що все-таки вдасться реалізувати цього літа?
Через війну, на жаль, не провели улюблені нашими глядачами фестивалі — «Докудейз» і «Молодість». З побутових планів, які відстрочилися, але будуть із часом реалізовані, — заміна проєктора в одному з малих залів та встановлення відкидного пеленального столика в санвузлі на першому поверсі.
Кожен із жителів України та всі підприємства після початку війни намагалися робити все можливе, щоби розказати світу, що відбувається в нас у країні. Кожен долучався до інформаційної війни. «Жовтень» зі свого боку теж працював на цьому фронті — ми писали листи нашим європейським колегам, розповідати правду та просили підтримки в нашій боротьбі. Директорка кінотеатру «Жовтень» Юлія Антипова була запрошена на конференцію асоціації кінотеатрів Europa Cinemas, яка проводилася в рамках Канського кінофестивалю, і мала можливість розповісти учасникам цієї події про війну та напад росії на Україну, жахливі наслідки для культурних закладів, про знищення, музеїв, театрів, кінотеатрів та всієї нашої культурної спадщини.
Під час війни в нас народився новий проєкт — дзеркальні покази з кінотеатрами Європи. Ми показуватимемо європейцям українське сучасне кіно, а в Україну привеземо їхні локальні фільми. Перший такий показ заплановано на жовтень, і сподіваємося на те, що ми його показуватимемо вже в мирній Україні, яка здобуде перемогу і продовжить надалі свою європейську інтеграцію. Слава Україні! Віримо в ЗСУ!
Анатолій Кияшко, науковий співробітник Музею Однієї Вулиці
Хто сьогодні приходить у музей? Чи змінилась аудиторія — до та під час війни?
Ми дуже раді, що наші шанувальники, незважаючи на війну, знаходять час і можливості відвідати музей. На жаль, людей стало менше. Набагато поменшало гостей з-за кордону, яких було немало до війни. Також менше відвідувачів з дітьми, зникли шкільні екскурсії, адже навчання зараз здебільшого дистанційне, і зібратися після або й замість уроків до музею, мабуть, тяжче. Заходять до нас люди з тимчасово окупованих територій. З нещодавніх візитів запам’яталася родина херсонських музейників, які мріють про повернення додому після деокупації.
Які виставки наразі проходять?
Ще наприкінці 2021 року ми відкрили виставку «Незрівнянна Марлен», присвячену знаменитій співачці та кінозірці Марлен Дітріх. Виставка мала закінчитися наприкінці зими, але через наші обставини діяла майже до кінця червня.
Після початку війни несподіваної актуальності набули військові сторінки біографії зірки. Німкеня, яка відкрито виступала проти нацистського режиму, давала концерти для бійців армії США та солдатів Першого Українського фронту, нагороджена «Пурпуровим серцем» за антифашистську діяльність. Чи знайдуться зараз серед російських зірок ті, що відкрито виступлять проти путінського режиму?
Марлен ніколи не бувала в Києві, але принаймні двічі доля зводила її з видатними киянами. В 1930-ті роки вона зблизилася із шансоньє Олександром Вертинським. Він присвятив їй свою пісню «Марлен», а вона влаштовувала в Голівуді «паті» на його честь.
Ще під час Другої світової війни Дітріх прочитала воєнне оповідання Костянтина Паустовського «Телеграма», яке надзвичайно сильно її вразило. В 1964 році, приїхавши на гастролі до СРСР, актриса запросила письменника на свій концерт і привселюдно стала на коліна, щоби виразити захоплення його творчістю.
На виставці представлені маловідомі фотографії актриси, оригінальна афіша фільму «Закордонний роман», прижиттєва гримувальна маска Марлен та багато інших матеріалів.
Яким було життя музею в особливо небезпечні для Києва дні війни?
Музей було зачинено, але наша робота не припинилася. До війни в нас було чимало відвідувачів із Білорусі та росії. Тож після початку агресії ми відразу розмістили на своїй фб-сторінці допис, де називали речі своїми іменами, розмістили лінки на перші репортажі з розбомблених мирних міст, намагалися донести правду про війну до колег із музейної спільноти. Також ми отримували слова підтримки від польський, австрійських та ірландських музейників.
Понад 20 років тому наш музей першим в Україні став лауреатом престижного Європейського Музейного Форуму. Тоді ж Київ відвідав тодішній очільник цієї організації д-р Патрік Грін. Відразу після початку війни він надіслав нам теплого листа, у якому засуджував путінську агресію.
Хоча музей був зачинений до кінця квітня, ми продовжували свою пошукову роботу. За цей період було багато нових цікавих знахідок. Вивчаючи оцифровані старі київські довідник і газети, ми виявили багато нових цікавих людей, які, виявляється, у той чи інший час, жили на Узвозі. Наприклад, знаменитий регент хору Софійського собору Яків Калішевський, один із вчителів хормейстера Олександра Кошиця. Виявилося, що останні роки життя він провів на Узвозі. Хоч площа музею невелика, але частину оновленої експозиції тепер присвячено і йому.
Також на Узвозі, як з’ясувалося, мешкало декілька представників відомої родини Соковичів, зокрема видатний залізничник Євген Сокович, один із перших міністрів УНР.
Що робить музейна спільнота для військових та цивільного населення, яке потребує допомоги?
Музей наш невеличкий, і ресурси маємо надзвичайно обмежені. Головне завдання — зберегти музей та колекцію. Зараз ми — один із небагатьох київських музеїв, який працює фактично у звичайному режимі, проводить екскурсії й показує всю свою експозицію, як і до війни.
Звісно, ми робили, що можемо. Син нашого директора зараз у лавах ЗСУ. У перші тижні війни декілька з наших співробітників допомагали розвозити та розвантажувати різні гуманітарні вантажі тощо.
Ця війна наштовхнула на ідею перечитати тексти двох жінок, які опинилися в Києві під час Другої світової, і теж переживали багато з того, що довелося відчути нещодавно й нинішнім киянам.
Це жителька Андріївського узвозу Ірина Хорошунова, яка залишила детальні щоденники часів війни й окупації (хоча ці щоденники вона потім піддала самоцензурі, а оригінал закопала десь біля замку в Кам’янці-Подільському). Друга жінка-автор — Докія Гуменна, яка описувала дійсність воєнного Києва в біографічному романі «Хрещатий Яр». Гуменна, хоча й не любила нацистів, але від радянської влади теж нічого хорошого не чекала, тож виїхала на Захід і мала більше можливостей вільно сказати про те, що робилося тоді в Києві. І це дає такий ніби стереоефект.
Багато уривків із цих текстів ми публікували на фб-сторінці, і вони були неочікувано близькі та актуальні киянам нашого часу. Адже стараннями росіян наша війна дуже нагадує ту сторінку Другої світової війни, яка для Києва почалася о 4 годині ранку 22 червня 1941 року, коли без оголошення війни місто почали бомбити нацистські літаки. Це також була війна з масовим застосуванням авіації, хованням у бомбосховищах, колонами танків, усім тим, що росіяни «можуть повторить» і повторюють зараз.
Які плани поламала війна, а що вдасться реалізувати цього літа?
Звичайно, початок війни став шоком для всіх нас. На щастя, ми всі живі, команда має можливість продовжувати музейну діяльність. Але музей перебуває в непростому матеріальному становищі, держава нас не підтримує, єдине джерело нашого фінансування — це плата за квитки від відвідувачів. Немає людей — немає грошей заплатити комунальні рахунки, які стають усе більш непідйомними. Ми не можемо розрахуватись із боргами за опалення, тарифи нам нараховують за нереальними подвійними ставками, як для великого бізнесу, і ніяк не вдається пояснити, що ми громадська неприбуткова організація.
З хорошого — з 1 липня 2022 року у нас відкривається нова виставка «А ми тую славу збережемо», на якій будуть представлені історичні та батальні полотна відомого українського художника Миколи Данченка (1958-2022), автора картини «Конотопська битва». Виставка працюватиме до кінця цієї осені.
На жаль, Микола Данченко передчасно пішов з життя в січні цього року, зокрема й через постійний стрес щодо розкручування російської агресії. В його творах послідовно представлена звитяжна історія українських воїнів, які століттями боронили власну землю від загарбників. Особливу увагу митець приділяв давньоруській та козацькій сторінкам нашої воєнної історії.
Картини Миколи Данченка дещо подібні до творів японської класичної поезії – на них практично не зображуються емоції учасників подій. Моделюється лиш ситуація, що стимулює глядача до певної реакції, але щодо самої реакції автор підказок не дає. Такий тип картини дозволяє художнику використати психологічний феномен механізму жорсткого керування динамікою погляду глядача. Саме цей механізм, опанований ним, зокрема, завдяки вивченню фресок Джотто, є глибинною основою емоційного впливу робіт Миколи Данченка.
Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї, Батуринському музеї- заповіднику, збірках Міністерства культури та Спілки художників України, приватних збірках в Україні та за кордоном.
Пізніше плануємо виставку посмертної маски «Містерія духу», де будуть представлені персоналії, які робили своє й увійшли в історію, незважаючи на складні навколишні обставини. Там буде чимало масок українських діячів — Франка, Лисенка, Петлюри, Бандери. Сподіваємось показати на виставці маску Євгена Петрушевича, оригінал якої зберігається в Українському Вільному університеті (Мюнхен). Університет перед самою війною дозволив нам зняти копію, але поки що цей проєкт поставлений на паузу.
Анастасія Ваганова, артдиректорка музичного пабу Pepper's Club
Хто сьогодні приходить у Pepper's Club? Чи змінилась аудиторія — до та під час війни?
Як змінилась аудиторія, сказати складно. Зараз вона знову формується, уже навіть є нові постійні відвідувачі. Приходять ті, кому необхідний та важливий український контент, хто хоче відчути радісні моменти хоча б на один вечір. Є величезний запит на все українське, а українські артисти та музиканти виступають ще з більшою силою та віртуозністю. Музичні виступи зараз — як необхідна терапія. Усі сумують за часами концертів до війни, але нова реальність диктує правила жити короткими дистанціями та вміти радіти миттєвостям.
Які концерти наразі проходять?
Ми відкрили Pepper's Club місяць назад, за цей час провели понад 30 концертів і повернули резидентів, які виступали в нас майже кожного тижня.
Pepper's Club працює 7 днів на тиждень, більшість концертів безкоштовні — за донейшн. У нас є велика скриня на сцені «На перемогу», куди можна класти свої пожертви.
Усі гурти одразу погодились підтримувати благодійні ініціативи клубу й те, що всі виступи зараз спрямовані на благодійність — підтримку ЗСУ. Я ніколи не уявляла, що працювала і працюю не тільки з талановитими колегами, а й із дуже сміливими людьми, які готові заради перемоги та своєї країни на все. У нас уже зіграли Олег Скрипка, «Крихітка», О.Torvald, Олексій Коган та JazzinKyivBand, NoComments, E.K.A., ROMAX band, тріо ХПЗ, Олексій Яременко, блюз-колективи та інші. Стендап-шоу, які ми проводили до війни, теж потихеньку відновлюємо. Зараз це найбільш популярний та актуальний формат виступів.
За місяць Pepper's Club зібрав для підтримки ЗСУ разом 234 564 гривень. Ми здебільшого направляємо кошти у фонд Сергія Притули, але й адресно також допомагаємо батальйонам та працівникам клубу, які зараз воюють. Наприклад, на благодійному концерті О.Torvald зібрали 65 050 гривень та передали у фонд «Повернись живим».
Це унікальний момент, коли артист виступає не тільки заради творчості, а й заради підтримки та допомоги Україні та її захисникам. А глядач приходить не насолоджуватися й відпочивати, а допомогти. До того ж такі концерти дають змогу відчувати себе живим завдяки музиці.
Зараз проходять неповторні концерти і твориться неповторна музика, яку пишуть у такі складні часи. Війна показала артистам, композиторам, промоутерам та власникам клубам, яку важливу справу вони роблять — дарують людям позитивні емоції в складні часи.
Яким було життя клубу в особливо небезпечні для Києва дні війни?
Клуб був закритий із перших днів війни, працювала тільки кухня. Ми весь час готували їжу для військових.
Що робить музична спільнота для військових та цивільного населення, яке потребує допомоги?
Я в захваті від того, що зараз робить музична спільнота. Музиканти, які ще декілька місяців тому виступали, створювали музику й займалися мистецтвом, зараз воюють або волонтерять, дають концерти на підтримку ЗСУ. Або й те, й інше. Зараз спільнота як ніколи об’єдналася з однією метою — найшвидше перемогти й допомогти ЗСУ та всім українцям.
Тільки український музикант може кинути все, узяти автомат і піти воювати. Або стати волонтером і віддавати всі кошти з зіграного концерта на благодійність. Та ще й підтримувати дух українців під час виступів.
Чому ми зараз ходимо на концерти? Бо музика об’єднує, надає подих, дає сили жити. Ніхто з українців не знає, що буде завтра. Але ми знаємо, що сьогодні ми — одна сім’я, одне ціле. Саме музична спільнота музикою та концертою об’єднує зараз людей. Тому я думаю, що наразі концертна діяльність має відновлюватись, наскільки це можливо, українці мають відвідувати концерти, розуміючи, що кожен їхній квиток йде на благодійність. А музиканти мають не тільки захищати свою країну, а й пам’ятати, що вони — люди мистецтва. Це їхня сутність. Я рада, що українські артисти сьогодні активно виступають в Україні та Європі та всюди говорять про війну й закликають допомогти її зупинити.
Зараз відбуваються неймовірні речі. Я в Нідерландах і провела тут 2 мітинги з українськими музикантами на підтримку України, аби звернути увагу європейської спільноти на війну, яку має зупинити світ. Вони мали дуже великий ефект. Коли я провела перший мітинг на головній площі Амстердама, нідерландські медіа одразу згадали про війну і знову написали про все, що в нас відбувається. Наступний мітинг у Гаазі був присвячений кандидатству України в ЄС. Та й нагадав, що ми всі чекаємо російську мерзоту в Гаазі.
Які плани поламала війна, а що вдасться реалізувати цього літа?
У нас уже був запланований концертний план до осені рік назад. Зараз, звісно, деякі проєкти заморожені, а деякі будемо переносити та намагатися реалізувати. Європейські музиканти зараз навряд чи приїдуть, але хотілося б, щоби приїхали. Мені здається, якщо зараз музиканти не боятимуться та з усього світу приїжджатимуть у Київ, аби підтримати Україну, це буде надзвичайно сильна допомога для нас.
Також я вже веду комунікацію з іноземними артистами, які готові приїхати та дати концерт в Pepper's Club після перемоги. Сподіваюся, усі ці плани вдасться реалізувати й до нас повернеться час, коли можна просто насолоджуватися музикою.
Нагадаємо, що ми створили проект оцифрування наслідків війни під назвою «Війна впритул». У його рамках команда Kyivmaps знімає знищені будинки та об'єкти інфраструктури у вигляді віртуальних 360-градусних панорам, які забезпечують ефект присутності.
