Не розкажуть у школі: Жіночий канон

Є офіційні культурні та літературні канони, а є бічні й альтернативні. Хоч від того вони не менш важливі. З жіночим каноном в українській літературі схожа історія: ним прицільно почали займатися у 90-х роках минулого століття, чимало фігур тоді буквально виплили з небуття, проте за все жіноче письмо у свідомості широких мас відповідає мало чи не однооосібно Леся Українка. Але ж літературна реальність точно строкатіша та ширша.

По-перше, Ольга Кобилянська: чи є вона рівнозначною до Українки фігурою, якій традиції належить та що нового привнесла в літературу доби раннього модернізму? По-друге, Олена Пчілка і Наталія Кобринська: якою є справжня роль авторок, що їх звикли розглядати в контексті суспільно-культурному, та не власне літературному? Що у них заслуговує на прочитання нині? А Чайка Дністрова, а Наталена Королева, а Юлія Шнайдер? А Ганна Барвінок та Людмила Старицька?

Якими є роль та значення кожної з них зосібна – і чи можемо ми виміряти сьогодні кумулятивний ефект їхнього письма, яке до сих пір, із різних причин, знаходиться у напівтіні? Спробуєм.

ЛЕКЦІЮ ПРОВОДИТЬ:
Євгеній Стасіневич – літературний критик, літературознавець, популярний радіоведучий і ведучий програми про літературу й книги «Букоголіки» на UA: Суспільне, лектор багатьох освітніх проєктів, автор книги «Ціна питання», соредактор розділу культури в «Українському журналі» (Прага, Чехія).