Місто людей: графіка шістдесятників

Презентація виставки відбудеться 21 серпня о 16.30 на головній сцені фестивалю.

Ми звично уявляємо Київ шістдесятих таким, яким зберегли його для нас художники. Але чим було місто для покоління, яке нині прийнято називати шістдесятниками? І чим це покоління стало для міста, тоді і сьогодні?

Виставка підхоплює лейтмотив цьогорічного фестивалю “Місто майстрів” і звертається до, на перший погляд, простої, але насправді невичерпно варіативної теми: сучасники та їхнє спільне середовище існування. Культурне життя періоду 1960-х рр. прийнято розглядати як роздвоєнне: офіційна робота протікала паралельно з роботою “для себе” і вузького кола однодумців, які переймалися схожими інтелектуальними та художніми пошуками.

В колективістській радянській реальності, майстерні xудожників були приватними, ба навіть герметичними, просторами для професійної реалізації. А місто було простором для суспільного життя з яскравим ідеологічним забарвленням. Художники, втім, уміли в межах цього ідеологічно огранізованого простору, самою своєю присутністю, способом бути, відчувати та бачити – окреслити територію для суспільного буття зовсім іншої якості. Це вони перетворювали місто на місце зустрічі, спілкування та взаємодії. Адже саме ця взаємодія зі “своїми” і була головною цінністю покоління, а спілкування—найвишуканішою формою дозвілля, сповненою правдивого, непідробного сенсу.

У роботах Алли Горської, Віктора Зарецького, Олександра Дубовика, Олекси Захарчука, Ігора Григор’єва, Акима Левича ми бачимо цей позбавлений ідеології Київ та портрети його мешканців.
Об’єднує добірку дещо невловиме “шістдесятницьке”, промовисто присутнє у кожній роботі цих дуже різних за манерою авторів. У влучно переданих знакових урбаністичних деталях та ситуаціях, як то обриси правого берега або зимова риболовля на закрижанілому Дніпрі. Але також на формальному рівні: кольорових акцентах, характері графічної лінії та штрихів. У характерних зачісках та одязі, які, здається, так ніколи і не вийшли з моди. Але також у самій манері моделей сидіти або тримати спину. Разом ці міські епізоди та людські типажі утворюють характерний образ Міста і Людини шістдесятих, легковпізнаваний завдяки радянському кінематографу, розтиражований масовою культурою. Але викристалізований саме у мистецтві візуальному.

Попри таку стилістичну конгеніальність своєму часу, роботи не видаються чимось на кшталт старих листівок або документальних зарисовок з ностальгічним присмаком “прекрасної доби, що минула”. Ці акварелі, кольорові та чорно білі рисунки, начерки, ескізи зрозумілі, близькі – навпрочуд сучасні.

Як 70 років тому, наше місто залишається полігоном ідеологічних смислів, хоч і зовсім іншої ідеології. В радянські роки ці смисли транслювала держава на рівні урбаністичного планування та оздоблення міста. Нині це неоліберальні цінності, якими зкерований усе помітніший дискомфорт міського життя.
Але лишаються візуальні константи, які були і є незайманними, які дозволяють упізнати та прийняти місто попри його трансформації. Очистити міський пейзаж від зайвого та закарбувати образну суть було для художників жестом присвоєння міста собі та своїм сучасникам. Вони відвоювали його для нас – глядачів з майбутнього. Ми не конче маємо упізнати себе в цих роботах. Але точно маємо шанс краще зрозуміти себе та свою роль у подальшій історії нашого міста.

Кураторська консультація: Ольга Балашова та Лізавета Герман.
ВХІД ВІЛЬНИЙ за наявності вхідного квитка на територію музейного комплексу Софія Київська (100 грн. – повний, 50 грн. – пільговий)